АДВЕНТОВІ ІСТОРІЇ: Чуття духовні
Наближаючись до Різдва, глибше замислюємось над таємницею Воплоченого Слова та Божої присутності в нашій історії, скеровуємо наші чуття до Бога. Вдаючись до давніх та як ніколи актуальних образів, о. Войчех Сурувка ОР нагадує, що християнство – це дотик Бога, який завжди з нами.
Адвент – період очікування, тобто час, коли ми намагаємося відчитати знаки Бога, який приходить. Зазвичай цей період пов’язаний із чимраз уважнішим слуханням Слова. Однак відчитування знаків стосується не тільки слуху.
Стародавній світ, у якому народився Ісус, використовував дві великі метафори, коли йшлося про місце людини у цьому світі та її стосунки з «вищою силою». Платон писав про те, що ситуація людини нагадує перебування в печері. Тіні, що з’являються у світлі палаючого вогню, люди сприймають як реальні речі. Греки покладалися на своє чуття зору, хоча й знали, як легко його обдурити. У той самий час старозавітна мудрість наголошувала на чутті слуху. Історія Ізраїлю розпочинається з того, що Авраам почув таємничий голос. Увесь Старий Завіт пронизаний Божим закликом до людини: «Слухай, Ізраїлю» (Втор 6, 4).
Ізраїльська культура також запропонувала метафору, що описує стан людини. Це історія Раю. І тут так само постає людина, яка ховається. Адам щодня чув Бога, але вирішив перестати Його слухати, тому впав у гріх і від сорому сховався серед дерев. Однак зі сховку Адама знову виводить голос Бога. Уся подальша історія спасіння – це вслухання у цей голос. Вірність – це вірність цьому голосу, а Істина зрештою об’являється у Воплоченому Слові.
Християнство перевищує бачення, перевищує також і слухання. Оскільки «Слово стало Тілом» (Йн 1, 14), християнство стає дотиком Бога. Поруч із платонівською печерою та Адамовою хащею, де ховалася людина, ми нарешті бачимо печеру, де народився Ісус, звідки Він розпочинає своє земне життя. Люди бачать Його і чують, а Його дотик зцілює.
Через воплочення Бог став близьким кожній людині. Він увійшов у кожну печеру людського серця, у кожну гущавину нашого сумління, щоб торкнутися нас своєю благодаттю. Коли ми не чуємо Бога, коли втрачаємо Його з поля зору, нам завжди залишається Його дотик – це благодать, яка діє в глибинах нашої душі.
Адвент – літургійний період, коли ми намагаємося більше часу приділяти читанню Святого Письма, щоб загострити наш духовний слух. Також більше часу присвячуємо адорації Бога, який об’являє свою красу в іконах, завдяки чому наш духовний зір стає чимраз чутливішим. Нарешті, ми намагаємося бути уважнішими до лагідних дотиків Божої благодаті, особливо в таїнствах Церкви, тому приступаємо до сповіді та Євхаристії. Наші найважливіші чуття – зір, слух і дотик – провадять нас до Бога.
о. Войчех Сурувка ОР