Орден Проповідників

Французький проповідник Жан-Батист Анрі Лакордер, відновлюючи Домініканський Орден у Франції в 1839 році, писав: «Якби Бог дав мені силу створити новий орден, я переконаний, що після глибоких роздумів не знайшов би чогось краще пристосованого до нашого часу та його потреб, ніж Правило cв. Домініка. У ньому нема нічого застарілого, крім самої історії».

*********
На початку ХІІІ століття глибока криза огорнула деякі частини Європи, зокрема південь Франції, де виникла цілковито сформована й повноправна «антицерква», що сповідувала радикальну дуалістичну доктрину, за якою цей матеріальний світ є злом і був створений не Богом, а лихим «антибогом». Ситуацію ускладнювала нездатність більшості єпископів і священиків передати правдиве християнське віровчення у привабливий та переконливий спосіб – чи хоча б якось узагалі. У протистоянні з офіційною Церквою єретики без зусиль здобували перемоги, адже духовенство далеко не завжди становило взірець християнського життя. Людям було вкрай важко впізнати в ньому істинних послідовників апостолів.

Перед Церквою постала гостра потреба продемонструвати, що в ній є місце для вияву й реалізації релігійних прагнень. Церква мусила проголошувати правдиве Євангеліє Христа, звертаючись до розуму і почуттів.

*********
Зародження Домініканського Ордену пов’язують із різними датами, кожна з яких по-своєму важлива, адже свідчить про те, яким був його засновник Домінік та в чому полягало його Богом дане служіння Церкві.

Перша ймовірна дата – це приблизно 1195 рік, коли майбутній святий вивчав теологію в кафедральній школі Паленсії, яка незабаром стала першим в Іспанії університетом. У місті трапився великий голод; тоді він продав улюблені книжки та меблі й роздав виторг як милостиню вбогим. Кажуть, його приклад надихнув багатьох, а дехто навіть приєднався до нього пізніше, коли Домінік став проповідувати.

Ця вражаюча щедрість привернула увагу Дієго, настоятеля кафедрального собору в Осмі, який саме шукав добровольців для тамтешньої нещодавно реформованої спільноти. Він переконав Домініка приєднатися до них – і близько 1196 року той став каноніком Осми. І хоча немає ніяких підстав припускати, що як канонік він не почувався щасливим, справжнє покликання Домініка полягало в іншому.

Перший крок до усвідомлення особливого завдання, дорученого йому Богом, було зроблено в 1203 році. Дієго, який на той час вже був єпископом Осми, отримав від короля Кастилії доручення поїхати з посольською місією в Данію, аби домовитися про шлюб скандинавської принцеси з королівським сином. З собою він узяв Домініка. Очевидно, вони стали друзями, і Домінік їхав не просто як представник кортежу єпископа.

На шляху до Данії вони зупинились на нічліг в Тулузі. Домінік дізнався, що тамтешній господар – прихильник дуалістичної «антицеркви» альбігойців. Він зреагував миттєво: цілу ніч дискутував із чоловіком, доки зрештою не переконав того в істинності католицької віри.

*********
Проїжджаючи Францією, єпископ і його товариші зустріли трьох цистерціанців, яким папа доручив викорінювати єресь на півдні країни. Нещасні ченці зазнали невдачі й міркували про те, щоб відмовитися від місії взагалі чи принаймні від проповідування та спрямувати зусилля на реформу духовенства, чий негативний приклад надавав єретикам одну з найважливіших переваг. Поки вони так безрадісно сперечалися, наприкінці березня або на початку квітня 1205 року в Монпельє прибув Дієго; його поради й попросили цистерціанці.

На їхній подив, Дієго (який, імовірно, вже обговорив цю ситуацію з папою) запропонував у жодному разі не відмовлятися від проповідування, більше того – цілковито зосередитися саме на ньому. А щоби протистояти пропаганді єретиків, потрібне перетворення не абстрактного духовенства, а самих себе. Необхідно змінити стиль життя, наслідуючи апостолів, що, звісно, означатиме також наслідування стилю життя відступників. Дієго відразу збагнув, яку неймовірну перевагу мають проповідники єретиків лише через свій аскетичний, євангельський вигляд. Найкращий метод боротьби з ними – показати, що католики можуть жити так само аскетично та по-євангельски.

Папські посланці вирішили спробувати новий метод за умови, що хтось авторитетний підтримає їх своїм прикладом. Дієго без жодних вагань прийняв виклик. Він послав свій кортеж додому, залишивши при собі лише Домініка, і вирушив проповідувати – не просто пішки, а босоніж мандруючи краєм та проголошуючи Євангеліє. Очевидно, Дієго не затримався у Франції надовго, бо достеменно відомо, що вже наприкінці квітня він повернувся до своєї дієцезії. Та його відважний вчинок дав щедрий плід, заклавши підвалини нового стилю католицької проповіді, у якій Домінік відігравав чимраз помітнішу роль. Пізніше домініканські автори мали рацію, коли вбачали в цій події один із важливих витоків Ордену.

*********
У 1215 році Домініка запросили в Тулузу, де заможний міщанин П’єр Селан подарував йому будинок. Важливо, що разом з іншим чоловіком на ім’я Тома вони склали Домінікові чернечі обітниці. Чимало людей і раніше приєднувалося до Домініка та його справи, однак саме ці двоє були першими, хто підтвердив відданість обітницею. Це знаменувало інституційний початок чернечої спільноти, що стала Орденом Проповідників.

Єпископ Тулузи, навернений колишній трубадур Фальк Марсельський, радо прийняв Домініка та його товаришів, надавши їм офіційний статус проповідників у своїй дієцезії. Окрім боротьби з єрессю, на них поклали ще й обов’язок допомагати єпископові в усьому, що стосується різноманітних аспектів віровчення.

Так виглядала ситуація у 1215 році, коли Домінік і Фальк вирушили на Четвертий Латеранський Собор. Однак святий прагнув більшого. Він подався до Рима з наміром просити папу про благословення для нової спільноти та визнання її «Орденом Проповідників» – сміливе прохання, яке передбачало присвоєння титулу, традиційно властивого переважно єпископам.

Собор постановив не засновувати нових чернечих спільнот, якщо вони не приймають жодного з уже існуючих Правил, і Домінік повернувся до Тулузи, аби порадитися з братами перед тим як отримати бажане визнання. Проте в 1216 році, коли вони домовилися прийняти Правило св. Августина, папа Гонорій ІІІ, наступник Інокентія ІІІ, дарував Домінікові все, про що той просив. Відтоді Орден Проповідників офіційно існував як інституція Церкви.

*********
Спочатку Орден мав статус дієцезіальної інституції, однак уже з 1216 року Домінік почав замислюватися про щось більше. За переказом, в Римі в нього було видіння: його брати по двоє вирушають у всі куточки світу з проповіддю Доброї Новини. Тож в 1217 році він послав кількох ченців до Парижа, щоб заснувати там спільноту, а ще кількох – до Іспанії. Протягом наступних років виникло кілька спільнот у різних місцевостях Франції, Іспанії й Італії, а місії відсилались усе далі – в надії на поширення проповіді.

Між 1216 і 1220 роками Домінік виразно сформулював бачення Ордену і намагався переконати братів у його обґрунтованості. Особливо він прагнув, щоб спільноти жили по-справжньому вбого: заохочував братів не просто жебрати в мандрівках, але жити з милостині навіть у громадах, відмовляючись від прибутків і майна.

*********
Домінік також наголошував на важливості навчання. Протягом 1215 року в Тулузі він брав своїх перших співбратів на лекції з теології, які читав англійський богослов Александер зі Стейвенбі. Згодом, як ми вже знаємо, він послав деяких із них до Парижа, де вони повинні були зокрема відвідувати університет. Кожен домініканський дім мав стати місцем навчання. Відповідно до одного з ранніх законів Ордену, не можна було засновувати спільноту, якщо в ній не викладали теології. Від самого початку Домінік пильно придивлявся до великих університетських центрів Європи. Коли в 1221 році домініканці вперше прибули до Англії, вони відразу вирушили в Оксфорд.

*********
У 1220 році він скликав представників усіх домініканських спільнот на Генеральний Капітул у Болоньї, де спробував скласти повноваження голови Ордену. Однак співбрати навіть слухати про це не хотіли. Тоді Домінік наполіг, щоб саме вони, а не він, ухвалювали найважливіші рішення щодо внутрішньої структури Ордену.

Коли Капітул завершив роботу, Орден був цілковито сформований, і лише кілька адміністративних деталей додалося в 1221 році. Характерна особливість домініканських правил – гнучкість. Святий Домінік не створював «Священного Правила», незмінного на віки вічні. Зрештою, все залишалося відкритим для подальшим змін, і ніякі правила не могли стояти на заваді проповіді Ордену.

Фрагменти з книги Саймона Таґуелла «Святий Домінік та Орден Проповідників»

Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош

Повний текст українською мовою вперше опубліковано у виданні «Святий Домінік. Шлях у чорно-білих тонах» (Кайрос, 2016)