Блаженні Йордан та Діана

Йордан Саксонський і Діана д’Андало зустрілися зі святим Домініком у різних обставинах – це він допоміг їм відкритися на те, аби полум’я Божої любові засяяло в їхніх серцях. Любов, яка поєднала Йордана і Діану, була спрямована на Ісуса – їхнього єдиного Нареченого, на братів і сестер в Ордені та на цілий світ. Любили вони і одне одного. Як разом, так і окремо вони відіграли надзвичайно важливу роль в історії Ордену та Церкви.

*********
Перший збережений лист Йордана Саксонського до Діани д’Андало датується 1222 роком, проте у ньому Йордан вже згадує листи, які Діана писала йому раніше. Тоді Йордан, маючи близько 32 років, власне закінчив студії в Університеті Парижу. І кілька місяців, як став першим наступником Домініка Гузмана, засновника та отця Ордену Проповідників.

21-річна Діана була силою забрана з монастиря св. Августина в Ронзано до будинку свого батька і братів. Згодом (і не без зусиль Йордана) Діана все ж отримала від своєї родини дозвіл на монаше життя і оселилася в монастирі св. Агнеси в Болонії, заснуванню якого сприяли її родичі. Вона провела там усе життя, ніколи не займаючи високих посад, хоча й мала явний вплив на життя спільноти.

*********
Хоча Йордан постійно був у дорозі та страждав від нестачі часу, йому вдалося надіслати не менше 50 листів Діані та сестрам з болонського монастиря. Один з останніх містить такі слова: «Так рідко, люба, ми писали одне одному. На щастя, запал Божий горить на дні наших сердець. Саме там у поривах любові ми постійно обмінюємося словами, які не можна виразити жодною мовою та не передати жодним листом. O Діано, яка ж нещасна наша доля, котру ми терпимо зараз: ми не можемо обдарувати одне одного любов’ю без болю і страху. Ти сумуєш і страждаєш, тому що не можеш постійно мене бачити. Я вмираю від занепокоєння, тому що так нечасто буваю з тобою».

*********
Хоча вони були дуже близькі, однак бачили одне одного нечасто та тільки в монастирі в Болоньї. Надзвичайно інтенсивна молитва та виснажлива праця, котра не давала місця для бездіяльності, допомагала Йорданові та Діані не загубитися у їхній любові.

Йордан знає свою роль і знає, яким є покликання сестер. Спільним і єдиним Нареченим Йордана та Діани є Ісус. Вони ніколи не будуть щасливими без Нього. «Якщо ми будемо шукати чогось крім Нього, знайдемо лише сум’яття і багато страждань». Певність та вкорінення в своєму покликанні в одному Ордені дозволяє їм підтримувати прозорість взаємовідносин і відкритість до любові.

*********
Йордан у своїх листах також часто нагадує Діані та сестрам з її спільноти не перебільшувати з молитовними зреченнями, постами та чуваннями. «Крім того, моя найдорожча, будь ласка, дотримуйся помірності у своїй роботі та в своєму монашому житті застосовуй більше розсудливості». З цього випливає досить очевидний факт: сестри дійсно жили настільки самовідданим і молитовним життям, що часом їх треба було стримувати від надмірності.

*********
Одним із найпоширеніших мотивів у листах Йордана є усвідомлення швидкоплинності цього світу та нерозривно пов’язаної з цим надії на нагороду в Небесах. Такий підхід дозволяє бачити навколишній світ таким, яким він є, і не збиватися з дороги. «Ми робимо все заради Його любові. Він є нашою єдиною метою, Він провадить нас під час нашого земного вигнання, і Він буде нашою нагородою в Небесній Батьківщині, Він благословенний на віки віків. Амінь».

*********
Діана Андало померла в червні 1236 р., маючи всього близько 35 років. Йордан не пережив її і на рік – взимку 1237-го він загинув у кораблетрощі поблизу узбережжя Сирії, повертаючись зі Святої Землі. Його тіло морські води винесли на берег, а ось листи Діани, які він возив із собою, залишилися на морському дні. На щастя, листи Йордана до неї збереглися.

*********
Який же рецепт любові, яка не заважає вести монаше життя, більше того – веде до святості? Схоже, що найкращим рецептом успішної любові є… ще більше любові. Любляче серце, яке колись вже досвідчило красу любові, готове далі будувати численні стосунки глибокої та чистої приязні, воно широко відкрите для інших.

Автор: о. Якуб Гонцяж ОР
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”