Сестри-домініканки

На сьогодні в Україні діють чотири згромадження сестер Домініканської родини:

  • Конгрегація сестер домініканок блаженної Імельди зі Словаччини
  • Спільнота сестер домініканок місіонерок Ісуса і Марії
  • Згромадження сестер святого Домініка
  • Сестри святого Домініка з Гранади

Конгрегація сестер домініканок блаженної Імельди зі Словаччини

Конгрегація належить до Домініканської родини, яку започаткував святий Домінік де Ґузман. Засновницями є 15 сестер, котрі спершу належали до Конгрегації домініканок святої Здіслави. Після розпаду Чехословаччини в 1939 році словацькі сестри залишилися без керівництва, яке було в Чехії. Прагнучи й надалі жити харизмою святого Домініка, вони заснували нову Конгрегацію в Словаччині. За покровительку сестри обрали Імельду – наймолодшу домініканську блаженну, яка є покровителькою першопричасників і відома своєю простотою та любов’ю до Євхаристії.

Конгрегація є споглядально-діяльною. Життя сестер випливає з домініканських девізів: «Contemplata allis tradere» – передавати іншим плоди споглядання та «Veritas» – проголошувати Істину. Підставовими рисами й зовнішніми проявами духовності Конгрегації від початку її засування в 1942 році є спільнотне життя, літургійна молитва та навчання. Об’єднують сестер чернечі обітниці, котрі вони складають до рук генеральної настоятельки .

Серед основних напрямів апостольської діяльності Конгрегації – катехези, поширення християнської освіти, а також соціально-благодійна діяльність. Праця сестер закорінена у вивченні Святого Письма, істин віри й усього, що допомагає більше пізнавати й любити Бога та ближніх.

В Україні Конгрегація присутня в місті Мукачево на Закарпатті, де сестри викладають уроки релігії в дитячих садках та школах, проводять парафіяльні катехези, приносять Євхаристію хворим та старшим людям у місті, зокрема в лікарні, готують дітей і дорослих до прийняття Святих Тайн, особливо до сповіді, причастя та миропомазання, провадять малі хори, навчають словацької та англійської мов, а також допомагають священикам та єпископам, де є така потреба.

Сестри домініканки блаженної Імельди залишаються вірними заповіту святого Домініка – бути там,  де люди ставлять собі питання про сенс життя, шукають Бога, страждають і потребують допомоги у пошуках Ісуса Христа – Шляху, Істини та Життя.

Спільнота сестер домініканок місіонерок Ісуса і Марії

Згромадження народилося з любові до Церкви та Містичного Тіла Христа, яку прищепив спільноті її засновник о. Яцек Воронецький ОР (1878-1949), духовний син св. Домініка і св. Яцека. Як проникливий спостерігач, перебуваючи в різних країнах Європи, о. Яцек мав можливість розпізнати проблеми тогочасного суспільства і Церкви. Вразливий до всього, що стосувалося Божих справ, він помітив загрозу вірі та брак духовної формації вірних. Місійний наказ Христа голосно лунав у його серці. Тому о. Яцек створив спільноту сестер, яка й сьогодні існує та виконує доручені їй завдання. За словами засновника,  «метою спільноти є праця серед поган та в Росії, а також пробудження розуміння потреби цієї праці в нашій країні».

У 1932 році розпочалася історія згромадження. Вже на цьому етапі перші сестри порушували питання про важливі апостольські завдання: катехизацію у школах та серед ув’язнених, заснування дому для дівчат, які вийшли з в’язниці, виїзд на місію до Китаю. У 1935 році сестри придбали будинок в Зєльонце під Варшавою і перенесли сюди управління та новіціат, також розпочали будівництво Місійного Кресового Інституту. Він мав існувати як осередок навчання для кандидатів у священики та інтелігенції зі Сходу, а також як екуменічний центр і осередок проведення реколекцій для різних соціальних груп.

Динамічне посольство ще малої спільноти паралізував початок Другої світової війни. Сестри підключилися до акції Червоного Хреста (забезпечення їжі для дітей, дорослих, дитячих садків), проводили курси катехизації та томістичний гурток. Під час комуністичних репресій сестри втратили можливість апостольського служіння. Це був час повного матеріального зубожіння, але духовного багатства спільноти: сестри використовували його для вивчення теології, внутрішньої праці та пошуку нових апостольських форм. Займались катехизацією на парафіях, розпочали систематично відвідувати хворих, аби оточити їх душпастирською турботою, а в головному домі організовували читання і проводили дні зосереджень та реколекцій для світських осіб.

Життя спільноти майже у всіх домах було тісно пов’язане з життям парафій, при яких сестри здійснювали різноманітні служіння, залежно від потреб: організували екуменічні симпозіуми, регулярні зустрічі й формаційні групи, працювали з молоддю та хворими, брали участь в оазовому русі та пішохідних паломництвах.

Зміни на міжнародній арені у 1989 році сприяли розвитку східного апостольства Наприкінці 1990 року с. Марія Анчілла прибула на постійне проживання в Київ. Через рік, у 1990 році, с. Казимира приїхала в Україну і почала працювати у Фастові, поступово до неї долучилися й інші сестри, які розпочали там свою діяльністть ще до того, як церква була відновлена парафіяльною громадою. У тісній співпраці з отцями-домініканцями вони здійснювали служіння серед місцевого населення.

Сьогодні парафія динамічно відроджується та розвивається. На даний час сестри живуть у власному монастирі поруч із церквою. Вони долучаються до парафіяльної та благодійної діяльності, катехизують, відвідують хворих і служать у ризниці храму, викладають у католицькій школі св. Мартіна де Поррес християнську етику і польську мову для молоді та дітей у дитячому садку. Сестри також організовують паломництва, літні поїздки з дітьми та міжконфесійні євангелізаційні акції, такі як різдвяні концерти, літературні вечори й мистецькі виставки.

З початку існування згромадження, відповідно до особливого бажання засновника спільноти –  о. Яцека Воронецького ОР – сестри підтримують християн на Сході (до 1989 року в СРСР, нині – в країнах колишнього комуністичного блоку). Зокрема, беруть участь у Святих Месах у намірі відродження Церкви на цих теренах: на Великдень та в день спомину святого Яцека, апостола Сходу (17 серпня), а також  13 числа кожного місяця. Із цим самим наміром спільнота щотижня молиться на вервиці.

Духовність згромадження ґрунтується на доктринальних і апостольських традиціях Ордену Проповідників. Характерною рисою цієї духовності є зв’язок між споглядальним життям та апостольством. Духовність спільноти формується через євангельські поради (цнотливості, убогості та послуху), молитву, особливо літургію, вивчення Святого Письма і вчення Церкви, апостольське служіння та спільнотне життя. Для кожної сестри життя у згромадженні – це перш за все передусім шлях до єднання з Ісусом, до святості.

Контакти:

08500 Фастів, Україна
вул. Костельна 13
[email protected]