Харизма та місія

У чому особливість харизми і способу життя домініканців?

Ми черпаємо величезну радість в Літургії годин, яку всі наші монастирі та спільноти моляться братнім хором, прославляючи Бога протягом цілого дня. Проте ми не зовсім є статутними каноніками. Ми провадимо життя в євангельській убогості та простоті, як і бенедиктинці чи трапісти, але не прив’язані до одного монастиря. Як послідовники Правила святого Августина, виконуючи останню волю та заповіт святого Домініка, ми «все маємо спільне» (як це робили перші учні в Діяннях Апостолів). Зрештою, домініканці беруть участь в апостольському служінні, проповідуючи Добру Новину завжди і всюди – шляхом євангелізації, подолання єресей та оманливих суджень і звершуючи духовні справи милосердя. Проте ми не єпархіальні священики.

Сформовані спільнотним життям, а також численними годинами навчання й молитви, домініканці віддають саме своє життя заради проповідування Євангелія. Те, що ми отримуємо від Господа, передаємо іншим, ділимось плодами нашого споглядання, щоб усі могли пізнати й полюбити Бога.

Тож ким є домініканець? Це споглядальний проповідник.

ЖИТТЯ У СПІЛЬНОТІ

«Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним». Цей фрагмент із Діянь Апостолів (2:44), який описує життя ранніх християн, також слугує взірцем і фундаментом нашого спільного життя як домініканців. Окрім спільного проживання в монастирях чи домах, ми приймаємо життя в убогості й  відмовляємось від будь-якої особистої власності. Та це лише частина того, що означає жити у спільноті.

У своєму Правилі святий Августин зазначає, що «головна мотивація спільного життя –  це гармонійно жити разом в одному домі та мати одне серце й одну душу, яка шукає Бога». І хоч ми справді маємо все спільне, наше братнє життя – це не просто ділення власністю. Ми також повинні прагнути бути єдиним розумом і серцем у Бозі. Це можливо лише, якщо звернемо погляд на першу спільноту осіб – Трійцю. Наша братня спільнота насамперед і найбільше міцніє тоді, коли ми збираємось разом для молитви.

Це братерство надалі зростає у спільному виконанні обов’язків та обговоренні важливих справ. Навчаючись у наших старших співбратів, котрі передають мудрість і традиції Ордену Проповідників, а також власні знання та досвід, ми виявляємо зв’язок між якістю нашого життя та якістю нашого свідчення світові. Ці періоди спільного навчання, розмов та відпочинку нагадують нам про нашу місію.

МОЛИТВА

Основні елементи домініканської молитви:

  • Євхаристія та Літургія годин
  • Споглядальне навчання
  • Розарій
  • Особиста молитва
  • Дев’ять способів молитви святого Домініка

НАВЧАННЯ

У Конституціях Ордену Проповідників зазначається, що «св. Домінік, заснувавши Орден, виступив справжнім інноватором: він нерозривно пов’язав навчання зі служінням спасіння» (LCO, 76). Тож упродовж 800 років домініканці ревно присвячують себе ретельному вивченню Святого Письма, філософії, природничих наук і теології. Однак наші знання не залишаються у царині складних теорій. Натомість, вони мають провадити інших до спасіння через наше проповідування і навчання.

Для домініканця «навчання призначене для проповідування, а проповідування – для спасіння душ» (De Vita Regulari, VIII). Блаженний Гумберт звеличує користь та благо навчання, подаючи обширний перелік його переваг. Ось деякі з них:  

  • навчання «формує внутрішню людину» і зроджує зовнішні практики релігійного життя;
  • навчання корисне для інших, оскільки «ми не в змозі проповідувати, давати поради, приймати сповіді або сіяти духовні зерна істини, якщо нас не буде супроводжувати ревне навчання»;
  • навчання допомагає нам більше любити Бога, адже «чим більше ми знаємо про Бога, тим більше маємо нагод Його любити і Йому служити»;
  • навчання, особливо вивчення Святого Письма, оновлює та втішає душу учня.

Домініканці приділяють особливу увагу дослідженню спадщини святого Томи Аквінського, адже в його творах знаходимо системний та глибокий виклад знань про сотворення світу, людську природу, мораль, духовне життя, таємницю Триєдиного Бога та особи Ісуса Христа. Майстерна адаптація філософського підходу до богословських досліджень надає його працям безпомилкової глибини та ясності у здатності говорити про Бога.

Кожного століття домініканці осмислювали, розвивали та наново відкривали велич думки святого Томи Аквінського, проповідуючи правди католицької віри. Сьогодні брати вирушають у сучасний світ як проповідники Істини, озброєні безмежною мудрістю, яку передав їм Ангельський Доктор, та покладаючись на його небесне заступництво.

СЛУЖІННЯ

Святий Тома Аквінський у своїй славетній «Сумі теології» написав: «як краще освітлювати, аніж просто сяяти, так само й краще передавати іншим плоди свого споглядання, аніж просто споглядати» (II-II.188.6co). Це ділення плодами споглядання і є тим способом проповіді, що втілюється в житті домініканців.  

Для повного занурення у споглядальне проповідування домініканці покликані до глибокого споглядального життя. Сьогодні термін «проповідь» часто використовується у широкому сенсі для позначення багатьох різних речей.

Проте традиційно проповідування розуміємо у чотирьох вимірах:
(1) катехитичному, що передбачає навчання правдам віри;
(2) моральному, що місить заклик до людей жити цією вірою;
(3) апологетичному, що прагне усунути перешкоди у вірі;
(4) споглядальному (або священному), що має на меті привести вірних до зустрічі з живим Богом.

Домініканець повинен бути здатним виступати «сполучною ланкою» між Богом та вірними, розпалюючи в них Божу любов. Ця глибока здатність спрямовувати людське серце і розум до любові Бога формується шляхом прийняття й дотримання в любові та вірності усіх елементів домініканського життя.

Джерело: https://www.op.org/charism/