Блаженний Бартоло Лонго

Мабуть, життя Бартоло Лонго є одним із найбільш вражаючих прикладів навернення останніх століть. Сотні людей отримують благодать від Бога через молитву Святого Розарію та Помпейську новенну, котру написав сам Бартоло Лонго. Інструментом його апостольства був Розарій. Вся діяльність Бартоло Лонго покликалася на віру Церкви – віру, котра бачить у Божій Матері ту Жінку, яка через своє Потомство розчавила голову древньому змію (див. Бут 3, 15), тобто сатані. У дуже критичний момент життя Бартоло саме Розарій став його надією на спасіння.

*********
Бартоло Лонго народився 1841 року в Лаціано, що на півдні Італії. Його батько був лікарем. Мати опікувалася домом, і, будучи дуже побожною, вчила своїх дітей молитви від самого малечку. Бартоло був досить талановитою дитиною. Навчаючись в католицькій школі, хлопець вчився грати на фортепіано та флейті, вправно диригував шкільним оркестром, виявляв хист до літератури, цікавився фехтуванням і танцями.

*********
Все змінилося, коли 1858 року Бартоло почав вивчати право в університеті Неаполя. На той час багато студентів, а також їхні викладачі захоплювалися спіритуалістичними та окультними практиками. Невдовзі після початку навчання юнак вступає до популярної у Неаполі спіритичної секти. Бартоло був таким ярим послідовником окультного руху, що невдовзі лідер секти, якого називали антиєпископом, іменував його «священиком сатани». Під час одного з ритуалів Бартоло Лонго віддав свою душу дияволу. В такому стані хлопець перебував півтора роки, все глибше занурюючись у окультні практики.

*********
Одного дня Бартоло Лонго раптом ясно чує голос померлого батька, який благає його повернутися до Бога. Наляканий Бартоло у розпачі просить допомоги у Вічензе Пепе, друга родини Лонго. Після довгої розмови з ним Бартоло вирішує відмовитися від сатанізму і залишає окультну секту. За рекомендацією Вінченцо він потрапляє під духовну опіку освіченого домініканця Альберта Раденте. У отця Альберта юнак посповідався, а згодом вибрав його своїм духовним керівником.

На Благовіщення 1871 року Бартоло Лонго був прийнятий до ІІІ Домініканського Ордену. Так він став братом у спільноті мирян св. Домініка, де прийняв ім’я Розаріо, тобто Розарій. У той же час юнак відбував покуту, відвідував старих знайомих із секти й закликав їх до навернення.

Брат Розаріо вільно ходив також до кав’ярень та до інших популярних місць для зустрічей, де публічно зрікався своїх помилок. Одного разу йому навіть вдалося потрапити на спіритичний сеанс! Там, тримаючи в руках медальйон Божої Матері, він проголосив: «Я зрікаюся спіритизму, бо він є лише брехнею і оманою».

*********
Бартоло не давало спокою питання духовного життя. У той час Божественне Провидіння направило кроки брата Розаріо до Помпейської Долини. Так він описує цей момент у своїх спогадах: «Попри покаяння, мене все ще хвилювала думка, що я належу сатані, що я все ще його невільник, а він чекає на мене в пеклі. Усвідомлюючи це, я впав у відчай, був близький до самогубства. Тоді я почув у моєму серці відлуння слів отця Альберта, який повторював за Марією: «Той, хто поширює мій Розарій, буде спасений». Ці слова освітили мою душу. Я впав на коліна і закричав: «Якщо ці слова правдиві, то я осягну спасіння, тому що я не залишу цю дику землю, поки не розповсюджу тут Твій Розарій». У цей момент розлився голос храмового дзвону, який проголошує людям час молитви «Ангел Господній». Це стало наче підтвердженням мого рішення». Відтоді «священик сатани» назавжди стає апостолом Розарію.

Автор: о. Войчех Сурувка OP
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”