Свята Катерина Сієнська

25 березня 1347 року в італійському місті Сієна, що в Італії, у подружжя ремісників, які вже мали 22 дітей, народилася двійня. Але, на жаль, із двох дівчат, Катерини і Джованни, вижила лише Катерина. Її батьки, Якопо ді Бенінкаса та Лапа П’яченті, були досить заможними людьми. Вони займалися прибутковою на той час справою – фарбуванням тканин і зробили з цього, як сказали би сьогодні, сімейний бізнес, адже у працю були залучені всі члени великої родини.

Катерина зростала серед віруючих людей у місті, де Католицька Церква мала суттєвий вплив на суспільство.

*********
Практично все, що більш достовірно відомо про Катерину і зараз, записав домініканець Раймунд із Капуї, її останній сповідник. Також зберіглися і видані окремі листи св. Катерини Сієнської та її містичний твір «Діалоги про Боже Провидіння».

*********
Ще в юному віці Катерина приватно склала обіт чистоти, присвятивши себе Богові – так сильно вона відчувала покликання до монашого життя. Однак згодом мати твердо вирішила видати її заміж і не бажала змінювати своєї думки, навіть знаючи про обітницю доньки. Катерині вже підшукали нареченого. Маючи прагнення не порушувати обіт, дівчина звернулася за порадою до свого двоюрідного брата, Томаззо делля Фонте – він на той час уже був домініканцем. Родич порадив їй не виходити заміж та зголити на знак цього волосся. Катерина так і зробила.

*********
Катерина роздумувала про вступ до «закритих» домініканок. Але остаточно з Божою поміччю відкрила своє покликання в Ордені Проповідників як мирянка, вступивши до ІІІ Ордену (мирянської гілки домініканців). Ставши сестрою у ІІІ Ордені, Катерина далі мешкала в родинному домі, де всі були задіяні в справу батька, та працювала вдома.

*********
Однак Катерина не лише працювала вдома, але й була медсестрою на волонтерських засадах, як сказали би сьогодні. З великою жертовністю і любов’ю вона доглядала хворих, вмираючих та старших людей. Тому пізніше Церква визнала св. Катерину Сієнську покровителькою і заступницею медичних сестер.

*********
Духовні дари св. Катерини Сієнської виразно супроводжували її покликання. Чи то своєю присутністю, чи тембром голосу чи особистою харизмою як такою, але вона мала дар сприяти поєднанню людей. Люди, які не гідно чинили чи висловлювались, при ній явно змінювалися. Не бракувало й чудес, які за заступництвом святої Катерини відбувалися ще за її земного життя.

*********
Окремо варто сказати про церковно-політичну діяльність святої з Сієни. Катерина жила в неспокійні часи, коли Верховний Понтифік був не лише головою Католицької Церкви, але й значним політичним діячем. У результаті певних складних політичних подій папа виїхав із Ватикану та замешкав у Авіньйоні, що на півдні Франції. Найбільшою заслугою Катерини у цій справі став приїзд до папи Григорія ХІ в Авіньйон, де вона зуміла переконати його повернутися в Рим.

*********
Цікаве її листування з різними королями та політиками, яке і зараз має досить потужне значення. Звісно, будучи неписьменною, Катерина мала секретарів. Як і Тома Аквінський, могла диктувати одночасно декільком з тою самою мудрістю та ясністю думок – можливо, в цьому теж виявлялася її домініканські риси. Зокрема, у одному з відомих листів до короля Франції вона нагадує, що царювання в християнському значенні – це не банальне загарбування людей собі у власність, коли правитель фактично хоче вчинити з себе Бога. Катерина сміливо говорить вельможі про християнські корені монархії.

*********
Померла Катерина Сієнська 1380 року в Римі, в домініканському монастирі Санта-Марія-сопра-Мінерва, де прожила останні роки. Різні автори пишуть, що в годину смерті, як святі Августин та Єронім, вона відверто визнала свої гріхи всім, які молилися біля неї.

*********
Її святість проявлялася у вмінні оцінювати ситуацію в релігійному і раціональному контексті. Наприклад, у листах святої зі Сієни помітне її вміння підбирати потрібні логічні аргументи для різних адресатів. У цьому виявлялося її пророче покликання й служіння – вказувати на відсутність вина, як Діва Марія в Кані Галілейській.

Автор: о. Ігор Гнюс ОР
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”