Святий Мартин де Поррес

Святий Мартин досвідчував приниження від людей всі 60 років свого життя. Але, як хтось сказав, у пеклі будуть різні люди, однак покірних там точно не буде. Попри несправедливе ставлення як у світі, так часто і в Ордені, він обрав дорогу покори та лагідності – і, як згодом виявилося, не помилився.

*********
Мартин народився 1579 року, ставши позашлюбною дитиною вільновідпущеної мулатки з Панами й іспанського лицаря шляхетного роду. Хлопчик виховувався та ріс в столиці Перу – місті Ліма, яке за кількадесят років перед тим заснували іспанські конкістадори. Народжений у неодруженої матері темношкірий малюк, навіть маючи змішане походження, в тодішньому суспільстві фактично не мав шансів на успіх і добре становище.

*********
Батько не дуже хотів визнавати Мартина сином через колір шкіри, та все ж допоміг йому зі здобуттям освіти. Деякий час хлопець був учнем місцевого аптекаря, вивчаючи основи медичної допомоги та фармації, але повної освіти, потрібної для лікаря, так і не здобув.

*********
В 15 років юнак потрапив до домініканського монастиря. Тут проявилася свята впертість Мартина. Згодом ані протести батька (який тоді вже став губернатором Панами), ані специфічне ставлення братів вже не збили його з обраного шляху покликання.

Мулат, народжений поза шлюбом, не може бути домініканцем – принаймні, на початку брати сказали Мартину саме так. І хлопець погодився навіть на те, аби стати простим слугою, тільки б його залишили у монастирі. Мартин взявся за брудну роботу – прибирав, прав, займався господарством…

Минуло 12 років, доки настоятелі визнали, що впертий юнак справді має домініканське покликання. 1606 року його допустили до складання обітів як брата. Тоді молодому монаху довірили служіння медичної допомоги та аптеку при монастирі.

*********
Мартин де Поррес все своє життя залишився братом. Дехто каже, наче він і сам не хотів приймати священицькі свячення, бо – як і святий Франциск – вважав, що це велика честь, якої він негідний. З іншого боку, на перешкоді могли стати соціальні стереотипи, властиві для тодішнього суспільства, або інші фактори.

Священиком Мартин не став. Однак він мав свій особливий підхід до життя в Ордені, через який не лише здобув Боже Царство, але й допоміг у цьому багатьом іншим.

*********
Якось, опікуючись бідними, брат Мартин вщент заповнив монастирську лікарню хворими. Але настоятель наказав позбутися їх. Тоді Мартин сказав: «Як ви вважаєте, що важливіше, послух чи любов?» Той замислився та й каже: «Звичайно, що любов». Мартин відповів: «Ось вам і відповідь». Так виявився і неймовірний здоровий глузд святого, і його дар співчуття, і діяльний підхід до справ милосердя, особливо йому притаманний.

*********
Брат Мартин відійшов у Небесні обителі 3 листопада 1639 року в Лімі. Місцевий культ праведного домініканця поширився практично одразу після його смерті, адже на його гробі відбувалися численні чудеса. Що характерно, він сам не бажав цього. Навіть коли помирав, просив братів порушити традицію і не дзвонити з цього приводу в дзвони. Прагнув відійти в абсолютній покорі.

*********
Мартин не здавався навіть тоді, коли не мав підтримки, коли відмовляли і Церква, і держава. Він просто продовжував боротися за свою справу… Так Мартин де Поррес відкрив притулок для безпритульних дітей в Лімі. Пізніше так само було з лікарнею та з усім, що він робив. Це вселяє надію: ми можемо робити великі речі навіть тоді, коли в наші задуми ніхто не вірить. Життя часто складається з суперечностей. Але найважливіше, що в ньому є – це любов і віра в те, що з Богом все можливо.

Автор: о. Михайло Романів ОР
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”