Святий Яцек Одровонж

Святий Яцек (Гіацинт) народився в містечку Камень у Верхній Сілезії близько 1183 року. Він походив із сілезької лінії Одровонжів, із заможної родини моравсько-сілезького походження. Хлопець навчався у школі при кафедральному соборі Кракова під керівництвом св. Вінсента Кадлубка. Після закінчення школи Яцек був рукоположений і став каноніком краківського кафедрального собору. Близько 1220 року, перебуваючи в Римі, Яцек приєднався до новоствореного Ордену Проповідників під впливом чуда, здійсненого св. Домініком.

*********
Закінчивши новіціат і склавши чернечі обіти, ранньою весною 1221 року Яцек та його товариші вирушили до Польщі. Вже в дорозі вони розпочали місіонерську працю. Особливо вражає швидкість рішень молодого каноніка. Коли святий Домінік запитав, кого він може відправити до Польщі, Яцек одразу закричав: «Відправте мене!» Він належав до першого покоління проповідників, які були свідками проповіді Домініка та чудес, які відбувалися через його руки.

*********
Краківський єпископ попросив Домініка вислати декількох братів до Польщі, бо був вражений динамічним розвитком нової монашої спільноти. А більше того єпископа зацікавила сама ідея проповідництва. У XIII столітті різні єретичні рухи активно розсилали своїх представників по всій Європі, щоби вони проповідували на рідних для людей мовах. У відповідь на це Католицька Церква вирішила делегувати обов’язок проповіді ченцям. Домініканці не були першими, хто отримав таку місію від Церкви, але їм вона вдалася більш успішно.

Домінік і його брати вирішили проповідувати, будучи бідними. Саме цей ідеал так захопив святого Яцека. Він хотів іти до людей не як канонік краківського собору, а як простий брат у Христі. Це той самий ідеал, на який нині часто вказує Церкві Папа Франциск, повторюючи, що пастир повинен пахнути, як його вівці.

*********
Восени 1228 року, повернувшись із Парижу, де Яцек Одровонж брав участь у генеральному капітулі (це загальне зібрання братів Ордену), він зі співбратами вирушив до Русі, у напрямку Києва. Вони подорожували торгівельними шляхами, де базувалися міські осередки і княжі двори – мандрували там, де збиралося багато людей.

У Києві домініканські місіонери оселилися в монастирі Пресвятої Богородиці, що був заснований у 1159 році бенедиктинцями з Відня. Ще досі тривають дискусії істориків щодо того, де міг бути розташований перший домініканський монастир.

*********
Крім пастирської роботи з католицьким населенням, домініканці старалися долучити до своєї пастви також православних. Вони отримали від Папи великі повноваження, а також заохочення боротися з «диким» душпастирством латинського духовенства. Через деякий час Яцек вирушив за Дніпро – спочатку помандрував до Чернігова, а потім до Білорусі та в напрямку Смоленська. Він міг навіть дійти до теренів сучасної Москви. На Русі Яцек перебував аж до 1232 року.

*********
Як і святий Домінік, Яцек Одровонж був особливо чутливим до людської бідності. У легендах, записаних братами, ми знаходимо розповіді про те, як він багато разів допомагав людям. Серед найбільш відомих є історія про врятування врожаю. Коли в одному з сіл град повалив ціле поле незрілого зерна, селяни звернулися до Яцека з проханням про допомогу. Він чудесним чином підняв колоски, щоби ті змогли достигнути на сонці. Тому домініканці в день літургійного спомину святого Яцека, 17 серпня, традиційно освячують колоски.

*********
На одній із фресок базиліки святих Йоана і Павла у Венеції зображена драматична сцена того, як Яцек залишає Київ. Він йде по воді на тлі палаючого Києва та ворожих військ, які беруть в облогу місто… Як це було насправді, ми вже не дізнаємося. Та в кожній легенді є зерно правди, й образ святого Яцека, який іде по воді на тлі палаючого міста, протягом багатьох століть формує нові покоління домініканців.

На венеціанській фресці Яцек знаходиться в центрі композиції – між охопленим пожежею Києвом та простягнутими руками біженців. Між політикою та реальними людськими стражданнями. Можна сказати, що це одна з особливостей домініканського покликання.

Автор: о. Войчех Сурувка ОР
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”