Блаженний Фра Анджеліко

Фра Анджеліко народився близько 1400 року поблизу села Віккіо в долині Муджелло, що біля Флоренції. При народженні батьки дали йому ім’я Гвідо, Гвідо ді П’єтро. В ті часи професія найчастіше переходила від батька до сина, а домашнє навчання було обов’язковим. Тому можемо обґрунтовано припускати, що перші навички живопису талановитий юнак отримав від свого батька.

Не маючи й 20 років, молодий Гвідо залишив рідні землі та вирушив у Флоренцію, щоби продовжувати домашню освіту та удосконалювати мистецькі навички.

*********
Гвідо ді П’єтро вступив до Домініканського Ордену, коли йому було близько 25 років. Згідно з тогочасною традицією, на знак полишення світського життя він прийняв нове ім’я – Фра Джованні да Ф’єзоле, тобто брат Йоан із Ф’єзоле. Це вже був зрілий і відповідальний молодий чоловік, який мав перші успішні мистецькі роботи.

*********
Біограф багатьох італійських митців, Джорджіо Вазарі, підсумував рішення Фра Анджеліко так: «Він міг жити комфортним світським життям, досягнувши всього, чого б тільки захотів, завдяки добрій освіті, отриманій у юності. (…) він вирішив за для власного спокою й радості, та для порятунку душі, вступити до Ордену Проповідників. І хоча служити Богові можна скрізь, все ж деяким це краще вдається в монастирі, а не в світі».

*********
Домініканська спільнота у Ф’єзоле, до якої потрапив молодий Гвідо, називалася «споглядальними братами». Натхненний словами святого Домініка Contemplare et contemplata aliis tradere («Споглядати і передати іншим плоди цього споглядання»), Джованні також хотів жити в абсолютній бідності, чистоті та простоті.

*********
Фра Джованні був чоловіком молитви. Роботи, які він написав, відображають внутрішнє життя автора, сповнене містики та роздумів про історію спасіння. Можна сказати, що він перетворив мистецтво на молитву.

*********
З одного боку, Фра Анджеліко не ховався за стінами монастиря, підтримуючи живі зв’язки з художниками, меценатами, вченими та гуманістами. З іншого боку, не втрачаючи контакт зі світом, він ніколи не нехтував домініканською спільнотою, яка завжди залишалась для Ангельського брата найважливішою.

*********
Св. Йоан Павло ІІ сказав про нього: «Для блаженного Фра Анджеліко Слово Боже було джерелом натхнення в житті та в творчості. В його світлі він будував свою особистість, розвиваючи свої виняткові здібності та відповідаючи на Божу благодать».

*********
Творчій спадок Фра Анджеліко – це мініатюри, вівтарні розписи, фрески, вірші, проза. Серед найбільш відомих тем його творчості є «Свята бесіда», де зображена Божа Матір із новонародженим Ісусом в оточенні святих. Домініканський митець часто роздумував із пензлем в руках над сценам Благовіщення та Коронації Пресвятої Богородиці, з чого народжувалися відповідні художні твори. Він часто плакав, зображуючи сцени Страстей Ісуса Христа…

*********
Фра Джованні розглядав мистецтво як інструмент проголошення Євангелія. Живопис був для нього проповідницькою працею, згідною з домініканською харизмою.

Фра Анджеліко був цілковито зосереджений на Ісусі Христі як у духовному, так і в своєму творчому житті. Господь був найвищою цінністю для нього – і це є ключем до розуміння мистецтва Ангельського брата.

*********
Фра Анджеліко відійшов до Того, кому присвятив своє земне життя, 18 лютого 1455 року в Римі. Його поховали в домініканському храмі Санта-Марія-Сопра-Мінерва, де дотепер є скромна надгробна плита з написом: «Тут спочиває благородний живописець, домініканський брат Джованні з Флоренції». І далі: «Слави не хочу … все, що зробив, я віддаю Тобі, Христе. Одне бо земне служіння, інше – Небесне…»

3 жовтня 1983 року Йоан Павло II проголосив його блаженним. А вже 18 лютого 1984 року, в день літургійної пам’яті, Фра Анджеліко був проголошений покровителем митців.

*********
Фра Анджеліко відповів у своєму житті на два покликання. Одним була творчість, іншим – монаше життя в Домініканському Ордені. Більше того, ці два покликання не існували в Ангельському браті окремо: вони виявлялися одночасно, немов знаходячи свій вираз одне в одному. Мистецтво Фра Джованні не може бути відокремленим від домініканського життя.

Автор: о. Марек Урбановський ОР
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”