Молодь та євангелізація

Допомагати молоді зростати у вірі – захопливо й відповідально. Спираючись на власний багаторічний досвід, о. Войчех Сурувка ОР виокремлює основні аспекти душпастирської праці з молоддю та роздумує над завданнями, які постають перед тими, хто супроводжує молодих людей у їхньому духовному дозріванні та розвитку.

Молодість – це час запитувати й вирішувати. Ці два аспекти й мають визначати напрям пастирської діяльності. Працюючи зі студентами, я ставив собі завдання виховати їх до свідомої участі в житті Церкви й суспільства та до подружньої вірності. Інакше кажучи, йшлося про те, щоб студенти, які після навчання повернуться до своїх міст і сіл, могли усвідомлено брати участь у житті Церкви, хай би яка була їхня парафія: маленька і скромна чи велика, з розвиненим пастирським служінням. Відповідальність за парафію лягає на них, їм потрібно не тільки пасивно сприймати, а й брати активну участь і в літургійному, й у благодійному житті спільноти.

З іншого боку, треба пам’ятати, що більшість молодих людей рано чи пізно укладе шлюб. Тут я орієнтувався на необхідний мінімум: якщо вони одружилися, то нехай принаймні не розлучаються. Звісно, у наш час навіть цей мінімальний план часто потребує героїзму й розмаїтої пастирської допомоги, яка підтримує подружжя у вірності й відданості.

Я певен, отже, що робота з молоддю має рухатись у двох напрямах: поглиблення віри як особистого вибору й духовно-емоційної інтеграції як підготовки до шлюбу.

Зрозуміло, що не йдеться про те, аби залишити в пастирській роботі тільки ці два завдання – але вся вона має на них орієнтуватися. Простий приклад: дуже часто молодим людям у пастирській роботі пропонують перегляд фільмів. Культура в цьому випадку відіграє передєвангелізаційну роль, а від пастиря залежить, яке кіно показати – і як його проінтерпретувати. Нема нічого поганого в тому, щоб разом переглянути фільм про Гаррі Поттера; проте потім варто скерувати розмову про нього у правильний бік (у цьому конкретному випадку уваги заслуговують дві теми: магії й таїнств, а також любові та дружби). Євангелізація – це не сам перегляд фільму, а відповідне його тлумачення у світлі Євангелія.

Окрім цих релігійних завдань, є ще й два загальнолюдські, які мають бути притаманні будь-якому вихованню, не тільки душпастирському. І про них не можна забувати, працюючи з молоддю. Перше полягає у плеканні любові до істини та її пошуку.

Розум молодих людей відкритий до сяйва істини, й одне з основних завдань вихователя – навчити молодь прагнути до неї.

У цьому є і спільнотний вимір. Коли Олександра Солженіцина спитали, що треба зробити, щоб упав комуністичний режим, він відповів: припинити брехати. Від слушного розуміння істини залежить подальше життя юної особи. Найкраще цей пошук правди допомагають підтримати дискусійні зустрічі з молоддю. Не треба боятися їх, варто дозволити молодим людям ставити запитання й помилятися.

Друге загальнолюдське завдання – виховання сили волі, характеру. Тут найважливіші дисципліна й зорганізованість; без цього не може йтися про духовне зростання. Пастирська робота має бути скерована на перехід від виховання до самовиховання, щоб молодь сама брала на себе зобов’язання й виконувала їх, бачачи, як це допомагає духовному розвитку.

Єпископ Кароль Войтила 1961 року писав, вказуючи на принципове значення святості й сили волі: «Внутрішнє життя не зводиться до теорії, до насолоди від тих чи інших істин віри, а завжди знаходить вияв у певному аскетизмі (навіть якщо ґрунтованому на усвідомленні своєї слабкості). Без нього внутрішнє життя буде тільки якимось ідеалізмом, а не життям, тимчасом як сама назва вказує, що це мусить бути життя, просто життя».

о. Войчех Сурувка ОР

Фрагмент зі статті, повний текст якої вперше опубліковано в журналі «Verbum» (жовтень 2018).

Фото: о. Якуб Гонцяж ОР