Літургія Страстей Господніх
П’ятниця Пасхального Тридення особлива. Хрест підноситься над світом, щоб усі його побачили та прийняли. Щоб стати знаком спасіння для кожного з нас. Детально аналізуючи історію і теологічні сенси обрядів та молитов богослужіння цього дня, о. Міхал Пац OP занурює нас у тишу Страстей Ісуса, який царює з дерева Хреста.
Згідно з давньою традицією Церкви у Велику п’ятницю Євхаристія не звершується. Літургію Страстей Господніх слід служити в другій половині дня, близько 15-ї години, хіба якщо з душпастирських міркувань ухвалюється рішення про пізніший час. Червоні літургійні ризи – це не стільки колір мучеництва, скільки барва царських шат. Справді, Христос постає перед нами Господом, який царює з дерева Хреста. Опис Страстей Господа нашого Ісуса Христа за Євангелієм від св. Йоана, що читається на літургії, нагадує обряд інтронізації ізраїльських царів.
Літургія починається із входу помічника у повній тиші. Вівтар порожній – без обруса, хреста і свічників. Священник схиляється долілиць, а всі присутні в храмі стають на коліна. Цей жест (лат. prostratio) зберігся, окрім літургії Страсної п’ятниці, лише під час Святої Меси рукоположення, а також під час складання обітниць у деяких чернечих згромадженнях. Священник підходить до кафедри і без будь-якого вступу розпочинає молитву, після чого читає фрагменти про Страсті Ісуса (з Книги пророка Ісаї та Послання до євреїв) а також, про що вже йшлося вище, опис Страстей Ісуса Христа за Євангелієм від св. Йоана. Це центральний елемент літургії Слова, тому цю частину рекомендується співати, що додає краси та глибини богослужінню.
Для літургії Великої п’ятниці характерна урочиста вселенська молитва (лат. Orationes sollemnes), яку по черзі співають диякон і священник. Нинішній текст датується переважно VIII ст., але він нагадує звичайну форму вселенської молитви, яка використовувалася в Римі близько 450 року. Вона містить десять закликів: за Святу Церкву, за Папу Римського, за всі церковні стани, за катехуменів, за єдність християн, за євреїв, за тих, хто не вірує в Христа, за тих, хто не вірує в Бога, за правителів країн, і за тих, які в терпіннях та стражданнях.
Молитва за євреїв (лат. pro perfidis Judaeis – «за віроломних євреїв»), що вперше з’являється наприкінці VI ст., викликала дискусії. З часом (у VIII ст.) до неї додалася вказівка про те, що при цьому проханні необхідно пропустити заклик стати на коліна (що має місце в інших молитвах). Це пояснювали тим, що оскільки євреї ставали навколішки перед Ісусом, глузуючи з Нього, християни не можуть чинити так само (хоча в Євангелії йдеться про римських солдат, які з насмішкою ставали навколішки перед Ісусом, а не про євреїв). Післятридентський месал також містить вказівку пропустити заклики «Молімося» та «Амінь». Це викликало справедливе обурення серед євреїв.
Пій XII запровадив колінопреклоніння, прирівнявши молитву за євреїв до інших молитов, а св. Йоан XXIII наказав вилучити з неї слова perfidia і perfidis. У нинішньому месалі молитва за євреїв відредагована таким чином, що повністю позбавлена будь-яких антисемітських підтекстів. Хоч, наприклад, польською мовою вона була неправильно перекладена, бо сформульована таким чином: «народ, який колись були вибраним народом», а це теологічна помилка, бо Ізраїль і далі залишається вибраним народом. У латинському оригіналі вжито теологічно правильний вислів: populus acquisitionis prioris, тобто «народ початкового обрання».
Одним із найважливіших елементів літургії Страстей Господніх є поклоніння Хресту. Витоки цього обряду сягають IV ст., коли імператриця Олена знайшла реліквії Чесного Хреста. Під час літургії, що звершувалася в Єрусалимі (пізніше також у церкві Святого Хреста Єрусалимського в Римі), вірні приходили поцілувати та поклонитися дереву Хреста. Сьогодні цей обряд можна розпочинати двома способами: або приносити до вівтаря обгорнутий хрест з поступовим його розгортанням, тричі співаючи антифон «Ось дерево Хреста» (така форма пов’язана зі звичаєм, який виник у IX ст. на півночі Франції), або ж виносити вже непокритий Хрест і тричі підносити його (також зі співом антифону «Ось дерево Хреста») – при вході до храму, в центрі та при вівтарі.
Антифон «Ось дерево Хреста» (лат. Ecce lignum Crucis), який, імовірно, запозичено з візантійської літургії, використовувався вже у VIII ст., а починаючи з IX-го з’явилося трикратне повторення, за кожним разом підвищуючи тональність.
Є також інші стародавні піснеспіви, характерні для поклоніння Хресту під час літургії Страсної п’ятниці: Trishagion та Improperia. Перший із них – «Трисвяте» (від гр. tri – «три» і hagios – «святий», тобто «тричі святий»), нам відомий: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас» (гр. Hagios o Theos, Hagios Ischyros, Hagios Athanatos, eleison). Уперше його було офіційно затверджено на Халкедонському Соборі 451 року. Другий, так званий Improperia (букв. «скарги», «докори»; від лат. impropero – «докоряти») – відомий як дванадцятистрофна пісня «Люде, мій, люде». Назва Improperia походить з XI ст., хоча сама пісня (щоправда, у дещо іншій формі) – принаймні з IX ст., а її прототипи можна знайти в іспанській літургії (VI ст.) та проповідях Астерія Софіста (1-а пол. ІV ст.).
Учасники літургії вшановують Хрест Господній колінопреклонінням або ж за місцевим звичаєм, наприклад, цілуванням. Навіть якщо вірних багато, забороняється поклонятися більше ніж одному Хресту, бо це затьмарювало б ясність та однозначність цього знаку (Хрест, на якому помер Христос Господь, лише один). У такому разі, після того, як частина вірних поклонилася Хресту, священик підносить його перед вівтарем, і вірні певний час поклоняються йому в тиші. Час для особистого поклоніння Хресту буде після закінчення літургії, коли він буде виставлений для адорації. Так триватиме протягом усієї Великої суботи.
У перших століттях у Страсну п’ятницю, оскільки не звершувалась Євхаристія, не вділяли також і Святого Причастя. Але згодом (з VII ст.) прагнення вірних спожити Тіло і Кров Господню також і в цей день призвело до поступового розширення цього обряду. Причащали під двома видами – хліба та вина, освячених під час Меси Вечері Господньої, які спочатку зберігалися в захристії, а згодом у так званій «темниці». З ХІІІ ст., щоб підкреслити особливість Причастя на Пасху, у Страсну п’ятницю вірні не причащалися (лише священник). Тільки реформа Пасхального Тридення 1955 року відновила Святе Причастя для всіх.
Останній обряд Літургії Страстей Господніх – перенесення Пресвятих Тайн до Гробу Господнього (у наш час під час цього обряду також можна використовувати калатала). Цей звичай походить з Х ст. і виражає нашу співучасть у похованні Ісуса. Спочатку «ховали» Хрест, огорнутий тканиною з льону. Подекуди (наприклад, у Польщі, Баварії та Австрії) до Гробниці також клали освячену Гостію. З XVI ст. до Гробниці кладуть лише Пресвяті Тайни, а Хрест залишається зовні для поклоніння через цілування. Монстранція покрита тканиною, що символізує плащаницю, в яку було загорнуто тіло Господа Ісуса. Це також завіса, що приховує таємницю подій Великої суботи. До початку Пасхальної Вігілії ми схиляємо коліна перед Хрестом, поклоняємося Пресвятим Тайнам у Гробі Господньому, а табернакулум увесь час залишається порожнім, тому в цей час ми не схиляємо колін перед ним.
о. Міхал Пац OP
Переклад з польської: Мар’яна Шіпош