Ось година наблизилась
Входимо у Страсний тиждень. З очікуванням і тривогою в серці, мовби прагнемо наблизити той «час сприятливий». У насичених глибокими сенсами й цитатами зі Святого Письма роздумах про «годину» Сина Чоловічого о. Бруно Кліфтон ОР закликає чувати, зберігати надію та черпати силу в Євхаристії. Hosanna, Filio David!
Тінь хреста завжди супроводжує життя Ісуса. Його «година» постійно мовби «затримується» десь поблизу, нагадуючи про себе. Це особливо видно у Євангелії від Йоана – навіть у моменти надії, у знаках спасіння.
«Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!»*– каже Ісус Матері в Кані Галилейській перед тим, як зробити своє перше чудо (Йн 2,4). «Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді», – звертається Він до жінки-самарянки (Йн 4,23). А скептично налаштованих євреїв застерігає: «Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть» (Йн 5,25).
Весільний бенкет нового творіння (Іс 25,6), світанок нового заповіту Бога (Єр 31,31; Тов 14,6), воскресіння мертвих (2 Мак 12,43) – усі ці події зустрічаються в цю «годину» Ісуса. В годину, протягом якої нас попереджають не спати, «бо не знаєте, коли прийде пан дому, – ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи уранці…» (Мр 13,35).
Сьогодні ми стоїмо напередодні Страсного тижня, коли наш літургійний рік досягає кульмінації – години Сина Чоловічого, тому й розпочинаємо цей час розповіддю про Страсті Христові.
У Євангелії святого Марка настання цієї «години» виглядає жаским поєднанням темряви й хаосу. Ісус та його учні щойно відсвяткували Пасху і вночі вийшли з горниці до Оливної гори. Ця мандрівка довжиною, мабуть, милю веде їх за межі міста, нижче повз Храм, через долину Кедрон (Йн 18,1), що була долиною поховань. У цей пасхальний час крізь нічну імлу світить повний місяць, моторошно освітлюючи побілені могили (Мт 23,27). Яке нагадування про наближення «години»!
І ось біля підніжжя Оливної гори Ісус та його учні чекають настання цієї години в саду, освітленому місячним сяйвом, звідки відкривається вид на долину, повну кісток… «Сину чоловічий», (чуємо ми шепотіння в подуві нічного вітру) чи оживуть ці кості?…» (Єз 37,3).
У цю важку мить Ісус молиться, щоб година Сина Чоловічого минула його (Мр 14,35): «і почав жахатись та тривожитись» (Мр 14,33). Але це також година, коли його учні покликані чувати. Ісус застерігав: «Глядіть же, чувайте, не знаєте бо, коли той час настане» (Мр 13,33), і впродовж усього Великого посту ми постійно отримували нагадування, що день спасіння, час сприятливий, прийшов у Ісусі (2 Кор 6,1-2).
І все ж, коли цей час приходить, ми засинаємо. І година Сина Людського настає, «як злодій уночі» (1 Сол 5,2; пор. Мр 14,48). «Симоне» (це звертання може бути до будь-кого з нас), «ти спиш?» (Мр 14,37).
Виділяючи Симона Петра, Ісус нагадує нам про його заперечливі слова щодо дотримання вірності –лише кілька хвилин тому, на шляху до Гетсиманії, під місячним сяйвом… А також про Ісусову відповідь: «Заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся» (Мр 14,30). Петро не зрозумів, що пан уже прийшов — увечері, опівночі, як заспіває півень, на світанку – і був виданий грішникам.
«Не міг єси чувати ані однієї години?» (Мр 14,37). А ми не могли дотримуватись великопісних практик; «з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних» (Іс 58,7), утримуватись від гріха і шукати милості Божої протягом цих сорока днів?
Година, коли «Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам» (Мр 14,41) – це година, яку ми творимо і водночас ігноруємо через гріх наших лінощів. І тому, коли ми сьогодні знову чуємо читання Страстей, то не можемо залишатися просто прихильними спостерігачами, але маємо бути учнями Ісуса – які заснули, і навіть більше… «Тоді всі, лишивши його, повтікали» (Мр 14,50). «А я – черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу» (Пс 22,7) — це псалом, який Ісус згадує на хресті (Мр 15,34).
Де ж надія у цих текстах Страстей Господніх? Для цього нам слід повернутися на початок – у горницю, перш ніж маленька група людей вирушить звідти у прохолодну ніч. «Це Моє тіло… Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох» (Мр 14,22-24). У цьому зміцнення плоті, якого так прагнуть душі, щоб могти слідувати за своїм Господом.
о. Бруно Кліфтон ОР
_______________
*Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача].
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (березень 2018)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош
Зображення: “В’їзд Ісуса в Єрусалим” українського художника Олександра Антонюка