Не просто хтось із натовпу
Людині властиве прагнення належати до певного гурту, зібрання, товариства, відчувати поряд однодумців. При цьому, однак, важливі справжні спонуки й мотивація. Напередодні Страсного тижня о. Тімоті Редкліфф ОР застерігає перед «спокусою натовпу» і нагадує, що в правдивій спільноті друзів Бога кожен здатен віднайти себе.
У Євангелїі від Марка [див. Мк 11,1-10 та Мк 14,1-15,47 – прим. перекл.] зустрічаємо два види натовпу. Ось бачимо захоплену юрбу людей, які вітають Ісуса, коли він в’їжджає до Єрусалима на спині осляти. А ось юрмище, який глузує з Нього, прибитого до хреста. До якого з цих натовпів могли б належати ми? Мабуть, до обох.
Натовпи, як відомо, нестабільні. Група футбольних уболівальників, яка в один момент захоплено насолоджується матчем, вже іншої миті може легко перетворитись на загрозливий натовп. Перебування у великій групі людей дарує відчуття приналежності до спільноти, і це справді може бути так. Однак при цьому вас може затягнути у ватагу, в якій людина втрачає свою індивідуальність і погоджується на жахливі вчинки. Варто лише згадати про нацистські мітинги, що наповнювали людей ненавистю, яка за інших обставин багатьох із них шокувала б.
Невдовзі розпочинається Страсний тиждень, і ми чуємо заклик ставати святими. Святі дозрівають до незалежності розуму та серця, які захищають їх від спокус натовпу.
Святий — це той, хто з ласки Божої стає тим, ким Бог його чи її створив.
Часто ми приміряємо нав’язану ідентичність і шукаємо себе серед рольових моделей нашого суспільства. Знаменитості намагаються викликати якнайбільше захоплення, і тисячі прихильників прагнуть приєднатися до їхньої «спільноти» через Twitter або Facebook. Асоціюючи себе з кумирами, вбираючись у подібний одяг, підтримуючи їхню команди, рекламуючи їхній бренди, ми сподіваємось віднайти себе. Натомість святі ризикують бути собою – особливими друзями Бога, якими вони і є. Вони нонконформісти.
Юрбу, яка вітає Ісуса під час входу в Єрусалим, приваблює Його сила. Він приходить як обіцяний Цар, нащадок «отця нашого Давида». Люди співають «Осанна», що означає «Спаси нас». Вони збираються навколо Нього і супроводжують Його в місто. Ймовірно, чимало тих самих людей згодом, уже в іншому натовпі, будуть насміхатись над Ним, виступати проти Нього, глузуючи з Його безсилля. Сильні нас приваблюють. Ми сподіваємось, що поряд із ними зможемо відчути їхню енергію та позбутися страху – що самі собою ми нічого не варті. Безсилі також можуть викликати бурхливу реакцію, мов баракуди, яких притягує поранена тварина. Так, коли знаменитості втрапляють у халепу, медіа відчувають запах крові.
Тож, розпочинаючи Страсний тиждень, варто замислитись, як ми реагуємо на силу та її втрату.
Чи нас вабить до людей сили, навіть якщо вони лиходії, і ми переступаємо через свої переконання в надії отримати частку їхньої сили? Чи дистанціюємося від слабких і зневажених? Або ж ми наважуємося слідувати за Царем, який «понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Флп 2,8)*?
У неділю Пасхи Він збирає навколо себе спільноту, в якій ми знаходимо безліч братів та сестер, і в якій ми також можемо наважитись бути самими собою, коли кожен із нас особисто пов’язаний із Богом всеосяжною дружбою.
о. Тімоті Редкліфф ОР
_______________
* Цитата наведена за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача]
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (березень 2012)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош