Проповідник із пензлем
Правду про Бога та пов’язані з Ним сакральні сенси не завжди вдається передати словами. Брати-домініканці, маючи проповідництво за свою основну місію, використовують для цього різні шляхи, зокрема й мистецтво. Про славетного та смиренного живописця і свого співбрата Фра Анджеліко розповідає о. Войчех Гомулка ОР.
Святої пам’яті о. Мартіна Бабрая OP (+01.02.2021)
«Він не брав до рук пензля, допоки не промовив молитву», – свідчать історики. Більше того – через готовність пожертвувати живописом, тобто своїм життям, Бог щедро благословив його. Фра Анджеліко, а йдеться саме про нього, здобув собі це прізвисько, бо в цілковито унікальний спосіб зображував ту духовну реальність, яка сама собою здається невловимою. Його також посмертно назвали Il beato, тобто «блаженний», оскільки, попри те, що він був беатифікований лише у 1983 році Папою Римським Йоаном Павлом II, який проголосив його покровителем художників і світу мистецтва, вже після смерті 18 лютого 1455 року його вважали цілковито поєднаним із Христом ще за земного життя.
Гвідо ді П’єтро, який народився близько 1387 року в містечку Віккіо в Тоскані, з раннього дитинства разом зі своїм братом вчився створювати мініатюри, оздоблюючи ними книги. У віці приблизно 20 років на нього справило сильний вплив учення блаженного Джованні Домінічі, який був домініканцем-обсервантом (на той час, окрім раніше створених монастирів, в Ордені Проповідників з’являлися монастирі обсервантів, що стало наслідком руху віднови, започаткованого святою Катериною Сієнською та блаженним Раймундом Капуанським – у них брати суворіше дотримувались внутрішніх правил, зокрема, приділяли більше часу молитві, зберігали цілковите мовчання, практикували утримання від м’яса та інші пости). Попри те, що тоді мистецтво Відродження протиставлялось сакральному, а Фра Анджеліко вступив до Ордену в монастирі у Ф’єзоле, прийнявши ім’я Йоана Хрестителя – одного з найбільших аскетів в історії спасіння, він продовжив свою творчу працю.
Може видатись дивним той факт, що капітул монастиря погодився, аби він продовжував займатись живописом після священничих свячень. На той час він уже писав не тільки мініатюри, але й фрески для братських келій, на прикладі яких видно, наскільки він дбав про деталі і про те, щоб форма не приховувала змісту, а навпаки – допомагала його виявити. Це свідчить про те, що живопис для нього став способом проповідництва, а фрески – проповідями, які допомагали спільноті в молитві, а не просто були красивим внутрішнім оздобленням.
Справді, блаженний Джованні да Ф’єзоле радше був суворим аскетом, аніж «зіркою», що веде світський спосіб життя. Можливо, тому його на деякий час навіть обрали настоятелем монастиря Сан-Марко у Флоренції. Проте основною справою для нього все ж був живопис і заняття в майстерні, де він навчав своїх наступників. Творив він також і в інших місцях, особливо в Римі, де на замовлення папи Миколи V розписав фресками його приватну каплицю.
Потреба часу перетворила Фра Анджеліко з мініатюриста на живописця великоформатних творів. Зауваживши його самовідданість, папа навіть хотів номінувати домініканця єпископом Флоренції, але Ангельський Брат відповів, що цю функцію краще виконуватиме його співбрат Антонін, який і став єпископом (а згодом і святим), тоді як Джованні да Ф’єзоле залишився в Римі аж до смерті. Поховали його в храмі Санта-Марія-Сопра-Мінерва, неподалік гробу св. Катерини Сієнської.
Il beato був не революціонером, а учнем своєї епохи – раннього Відродження. У своїх роботах Фра Анджеліко звертався виключно до релігійних тем. У них можна прослідкувати, наприклад, що він був уважним послідовником Мазаччо та Лоренцо Монако. Проте на його творчість вплинув не лише Захід, а також і Схід, з яким він, імовірно, мав нагоду познайомитись під час Соборів Церкви. Твори Фра Анджеліко належать до типу іконографії, згідно з яким митець зображує те, що необхідно для передання глядачам істини про Бога, яка зміцнює віру. Завдяки духові молитви в його фресках немає виправлень, а ключем до розуміння змісту зображених сцен виступають жести зображених фігур, особливо їхні очі — напрямок і особливості погляду.
Фра Анджеліко – представник постпасхального живопису, щоправда упорядкованого і позбавленого акцентування страждань і болю, який передусім скеровує погляд на небесну реальність, перемінену Божою благодаттю. Можливо, тому на його іконах (бо саме так їх і треба було б називати) так часто зображена постать Пресвятої Богородиці та ангелів, які, граючи на музичних інструментах і танцюючи, об’являють нам «те, чого око не бачило і вухо не чуло». Перед обличчям таких великих таємниць нам не залишається нічого іншого, окрім як, приєднавшись до блаженного Ангельського Брата, взивати «Salve Mater pietatis et totius Trinitatis nobile Triclinium»*, та довіряти, як і він, заступництву Тієї, котра, побожно вимовляючи своє «Fiat»**, прийняла в себе Триєдиного і стала для нас посудиною Милосердя.
о. Войчех Гомулка ОР
____________________
* «Радуйся, Мати благочестя і цілої Трійці гідний Триклінію» (лат.)
** «Нехай станеться» (лат.)
Переклад з польської: Мар’яна Шіпош