Цивілізація несвободи
Свобода – не таке однозначне поняття, як може здаватись, тому нею часто маніпулюють, зловживають і нехтують. Продовжуючи низку роздумів на цю тему, о. Войчех Ґєртих ОР пояснює витоки російської тиранії, що бере початок від туранської цивілізації з її спотвореним ставленням до свободи, і закликає гартувати духовну силу.
Однією з головних тем, які сьогодні вимагають переосмислення, є сутність людської свободи. Це фундаментальна проблема: залежно від того, як ми розуміємо свободу, так ми розуміємо й людськість та суспільне життя. Давнє, ще з європейського середньовіччя, вчення св. Томи Аквінського про свободу не втрачає актуальності. Воно проливає світло порядку, що визволяє від помилкових уявлень, які позбавляють свободи.
Разом з тим, існують хибні погляди на свободу, які постійно заплутують мислення. Один із них має східне, татарське коріння, і цей спадок сильно позначився на Росії, а також на деяких інших країнах Східної Європи. Простежуючи його впливи в європейській історії, польський історик Фелікс Конечний назвав це «туранською цивілізацією».
У західному світі тисячоліттями існує принцип, відповідно до якого державне право шанує право приватне. Різні низові інстанції, самоврядування, спілки купців, абатства й монастирі, а також університети мають право на самоуправління, і державна влада мусить ці низові прагнення поважати. У середньовічній Англії король не мав права увійти до хати селянина без його дозволу. В цій хаті правив селянин, а не король, і якщо король хотів увійти, він мусив отримати запрошення селянина.
У Візантійській імперії існував інший принцип. Державне право мало перевагу і постійно обмежувало право приватне. Давня Візантія була бюрократичною і політичною державою, тож усі низові ініціативи постійно обмежувалися, хоча державне право було стабільним, а тому до нього завжди можна було звернутися.
Натомість у туранській цивілізації, яка походить від Чингісхана, існувало лише приватне право, але –тільки одного індивіда. Уся держава, всі люди, які в ній жили, і все багатство країни належали хану. Він не був обмежений жодним законом, оскільки сам був законом. Закон – це те, чого прагне хан. Чому? Бо така воля хана! Св. Тома назвав таку дефініцію права сутністю тиранії. Тут немає місця для розуму і зрілої свободи. Замість персоналізму – всюдисущий страх.
Цей спадок вплинув на історію Москви. Царі, такі як Іван Грозний та його наступники, вчилися правити не в монастирях чи західних університетах, і не у Візантії. Вони навчалися цього в Саратові. Московські князі ніколи не були підданими імператора Візантії, але протягом століть залежали від хана, резиденція якого була на Волзі.
Коли в суспільному житті панує принцип, відповідно до якого той, хто має владу, може бути брутальним і не підлягає жодній критиці, усі ставляться до нього з покорою і страхом. І той, хто має владу на нижчому щаблі, зрідка думає про благо країни, натомість відчайдушно хоче догодити володареві. А щодо тих, які нижче, він вважає, що може виявляти свою силу і принижувати підданих.
У такій системі врядування немає конституційного ладу, немає поваги до встановлених принципів, бо передбачається, що володар може все. Волюнтаризм туранської цивілізації не залишає простору для свободи, не допускає жодних ініціатив знизу. Тому в Росії найбільше цінуються ті царі, які були жорстокими: Іван Грозний, Петро Великий, Катерина Велика, Сталін і Путін. А якщо хтось програє чи намагається впровадити елементи демократії, як Микола ІІ чи Горбачов, то їх ненавидять. Це не європейський підхід. Це інша суспільна етика, тому західний світ постійно приголомшений та здивований, коли стикається з таким підходом.
Україна протягом століть намагалась триматися європейської традиції. Вона прийняла християнство за часів ще не поділеної Церкви, стаючи частиною Європи. Боронилася від татар, єднаючись із Литвою, потім з Річчю Посполитою. Її постійно гнобила Москва. У ХХ столітті колективізація і страшний штучний голод в Україні – країні, яка годує світ своїм збіжжям, та подальші жахіття нищили низову самостійність народу. Сьогодні незалежна Україна знову обороняється. Не хоче бути колонією Москви. Західний світ нині побачив, як сильно Україна прагне бути вільною, європейською, і як своєю кров’ю вона захищає Європу від татарського способу здійснення влади.
У цій великій драмі потрібна не лише військова сила. Треба щось іще. Потрібна сила духовна. Потрібні люди, які є свобідними і усвідомлюють, що це означає. Люди, які хочуть бути не лише «свобідними від», але і «свобідними для», і знають, чого прагнуть. Так, коли св. Йоан Павло ІІ закликав «Не бійтеся! Відкрийте двері для Христа!», його слова стимулювали духовне відродження, яке, зрештою, без пролиття крові, призвело до падіння радянської імперії.
о. Войчех Ґєртих ОР
Переклад з польської: Катерина Рассудіна