Святий Тома і свобода духовної людини
Один із найбільших святих не лише Ордену Проповідників, але й усієї Католицької Церкви вважав дар свободи головною рисою людини, яка живе Духом та Його благодаттю. Напередодні спомину Ангельського Доктора наводимо фрагмент роздумів о. Петра Балога ОР, нагадуючи, що св. Тома може стати і нашим вчителем правдивої духовності.
Хто така духовна людина за Томою?
Про св. Тому Аквінського знають здебільшого як про вчителя богослов’я та філософа. Проте доволі мало відомо про нього як про фахівця з духовного життя. Останнім часом ця прогалина поступово заповнюється – і відбувається так завдяки переосмисленню того, що таке християнська духовність.
Власне, як правильно визначити, що таке християнська духовність? Або, точніше, хто такі християни, які провадять духовне життя? Спрощуючи, можна сказати, що це чоловіки й жінки, відкриті до того, щоб їх вів Святий Дух. В одному з коментарів Тома пише: «Духовна людина не лише отримує від Святого Духа повчання про те, що належить чинити; той самий Дух торкається її серця»[1]. Та більше, духовна людина переймає властивості самого Святого Духа. Хто народився з Духа, чинить подібно, як Святий Дух. І в цьому нема нічого дивного, бо Христос сказав: «Що народжується від Духа – дух» (Йн 3, 6). У духовній людині властивості Святого Духа наявні, як у вугіллі, що палає, властивості вогню.
Хто народився з Духа, має принаймні три властивості Духа. По-перше – свободу: «Де Господній дух, там воля» (2 Кор 3, 17). По-друге – силу голосу духовної людини: «З повноти бо серця уста промовляють» (Мт 12, 34). По-третє – початок і мету, які приховані: «Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа» (Йн 3, 8). Початок – у Бозі, і цей початок має джерело в Таїнстві Хрещення. Мета – життя вічне, життя з Богом[2].
Свобода духовної людини
Цю рису духовної людини Тома Аквінський найчастіше згадує у творах, а отже, надає їй великого значення. Перший дар Святого Духа – це дар свободи. І взагалі, нове право, Новий Завіт, який приніс Христос, – це закон свободи, а не рабства. Це найбільша й найсильніша новина євангельського закону. «Те, що найсильніше в праві Нового Завіту й у чому полягає його потужність – це благодать Святого Духа, дана через віру в Христа… Треба сказати, що нове право це передусім право внутрішнє, а лише потім – право записане»[3].
Цю думку Тома почерпнув від св. Августина, з твору «Про дух і літеру»[4]; проте Аквінат іще більше наполягає на центральному місці Святого Духа та Його благодаті в житті християнина: це головне, решта – другорядне. Це не означає, що решту належить відкинути (заповіді, церковні закони, християнські обов’язки тощо), проте всі ці прояви християнського життя потрібно поставити на їхнє місце, сприймаючи Духа Святого і його благодать як основу, а все інше – як те, що цій основі служить і до неї веде. Не можна, покликаючись на свободу й на Святого Духа, нехтувати іншими правилами чи законами. Тома пише: «Слова “Де Господній дух, там воля” належить розуміти так: вільний – це той, хто є паном самого себе, тоді як раб залежить від іншого пана. А отже, той, хто діє сам від себе, діє вільно, хто ж діє під впливом іншого, не діє вільно. Наприклад, хто уникає зла не тому, що це зло, а тому, що так наказує заповідь Господня, той не вільний; той же, хто уникає зла тому, що це зло, вільний. І це Святий Дух, який удосконалює зсередини духа людини, щоб завдяки добре сформованій схильності вона уникала зла з ненависті до нього, а не тому, що так наказує заповідь Божа. І про таку людину кажуть, що вона вільна»[5].
Такий підхід Томи до свободи доволі радикальний і провокативний, ба навіть не зрозумілий людям із «законницькими» поглядами, які оцінюють учинки згідно з зовнішніми нормами, а не зі внутрішніми настановами Святого Духа. Але тут Тома співзвучний із апостолом Павлом: «Все бо, що не з [доброї] віри – гріх» (Рим 14, 23). У Томи право стоїть на належному місці: це воно має служити людині, а не людина бути його рабом. У тому й полягає людська гідність християнина, щоб він не під впливом інших, а сам із себе звертався до добра. І тут, звісно, потрібне добре сформоване сумління: про це Тома також багато пише.
Коментуючи інший вислів апостола Павла: «Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі» (Рим 8, 14), – Тома вказує: «Ті, хто діє силою Святого Духа – це ті, кого Він веде як провідник і керівник. І саме те чинить у нас Святий Дух, коли просвічує нас внутрішньо, що ми маємо чинити… З цього, однак, не випливає, ніби Божі люди не діють за своєю волею та через свій вільний вибір. Тому що Святий Дух творить у них також натхнення для волі та свобідного вибору, згідно зі словами з Флп 2, 13: “Бог викликає у вас і хотіння і діяння”»[6]. До речі, цей вислів апостола Павла Тома часто повторює в коментарях до Святого Писання, а отже, надає йому неабиякого значення.
Ті, кого веде Святий Дух, не можуть чинити нічого, що суперечило б законові. Просто мотив їхньої дії береться не зі страху перед законом, а з любові до Бога і ближнього. «Новий закон породжує поставу любові, властиву свободі, бо той, хто любить, перебуває у сфері свободи»[7]. Тут знову думка Томи перегукується з висловом Августина: «Люби і роби, що хочеш». Якщо любов – це дар Святого Духа, то слова Августина означають: коли тобою керує Святий Дух, усе, що ти робиш, правильне та згідне з волею Божою.
Жити згідно з Духом означає жити у Христі. «Ті, хто діє під натхненням Духа, належать Христові»[8], – говорить Тома. Тут він знову йде за апостолом Павлом, який писав: «Бо закон Духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерті» (Рим 8, 2). Життя у Христі – ось мета провадження й натхнення, які християнину дає Святий Дух.
о. Петро Балог ОР
Фрагмент із книжки «Віра шукає розуміння. Подорож стежками пізнання» («Кайрос», 2018).
[1] Коментар до Рим 8, 14.
[2] Пор. Коментар до Йоана, 3, 8.
[3] STh I-II, q. 106, a. 1.
[4] Див. Августин, Про дух і літеру, ХХІ, 36.
[5] Коментар до 2 Кор 3, 17.
[6] Коментар до Рим 2, 13.
[7] Коментар до Гал 4, 24.
[8] Коментар до Гал 5, 24-25.