Дари язичників і сучасний світ
Те, що пропонує нам світ, нерідко може допомагати на дорозі спасіння, якщо користуватись цими засобами у світлі Христової істини та благодаті. Спираючись на власний досвід, о. Войчех Гомулка ОР представляє цікаву й неочікувану інтерпретацію дарів, які східні мудреці принесли Новонародженому, та заохочує неустанно йти за Його зорею.
«Потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро» (Мт 2, 11б)*.
Ця історія нам добре відома. А завдяки традиції Отців Церкви ми навіть знаємо, що можуть символізувати ці дари. Так, золото вважається символом царства, ладан – священства, а пророче миро провіщає смерть Христа. Але, можливо, варто поглянути на ці дари язичників як на щось, що ми, сучасні християни, тобто Тіло Христове, і сьогодні отримуємо від язичницького світу? Хочу запропонувати вам певний ключ до інтерпретації, що зовсім нещодавно прийшла мені на думку, коли, читаючи євангельську історію про мудреців зі Сходу, я вирішив поїхати на навчання.
Це був курс для лідерів, які провадять молодіжні спільноти і разом з іншими лідерами прагнуть розвивати свої навички не лише у відповідній сфері діяльності, але й у царині людської та духовної формації. Однак я поїхав туди з чітким усвідомленням, що передусім виступаю не лідером, а проповідником. Хоча в певному сенсі ці дві ролі пов’язані, адже якщо прагну бути ефективним, то мушу знати, які існують дієві інструменти, коли та в який спосіб їх використовувати, і як це робити це в мінливих обставинах сьогодення. Крім того, я також настоятель у своїй спільноті братів, отож тим більше потребую вишколу в сфері управління людьми та справами, за які ми відповідаємо.
Те, що я почув під час навчання, на межі психології та коучингу, не стало для мене чимось цілковито новим, хоча декілька нових речей я таки дізнався. Разом з тим подібні знання потребують постійного пригадування та актуалізації. Участь у низці семінарів дозволила мені здобути нові навички. Однак це навчання було також часом молитви за інших учасників, майже всі з яких були мирянами. Я сприйняв це як підтримку в реалізації дару пророкування, до якого Бог мене покликав не лише як проповідника, але і як християнина, життя якого має вести інших до віри. Символом цього дару пророкування і є миро, яким було намащене тіло Спасителя після смерті.
А як щодо інших дарів волхвів? Якщо золото є символом царства, а отже, свободи, що має здатність робити вільними інших, то, схоже, найкращим засобом для того, щоб її здобути, є психотерапія. Вона допомагає нам зрозуміти, ким ми є та які механізми нами керують, а також навчитися ухвалювати самостійні рішення і нести відповідальність за себе й за інших. Безперечно, існує багато різних напрямів терапії, при цьому чимало залежить від особистого світогляду терапевта. Проте сьогодні, всупереч давнішим упередженням, в суспільстві уже поширена думка про те, що терапія потрібна не тільки для психічно хворих людей, а що вона слугує нормальним інструментом розвитку, який певною мірою може кожному допомогти осягнути людську зрілість. Лідерам це дає можливість краще зрозуміти інших і здатність розпізнати, чи хтось із тих, кого вони зустрічають, має певні недоліки, котрі терапія могла б усунути, або ж які її справді потребують.
Однак психіка – це ще не все. Існує дещо набагато більше – дух, який підноситься до Бога, як пахощі ладану, тобто наступного дару, і який так само потребує розвитку. У цій сфері ми також можемо віднайти допомогу язичницького світу для нашого духовного поступу. Сьогодні чимало християн черпають з досвіду східної медитації уміння правильно дихати і перебувати у потрібному положенні під час молитви. Чи це погано? Якщо засіб перетворюється на мету, то так, бо в такому випадку ми стаємо богами самі для себе, шукаючи лише власного задоволення. Якщо ж, однак, це допомагає нам бути витривалими в молитві, що не так просто досягнути, то чому б ним не скористатись?
Дехто міг би, звичайно, зауважити, що самосвідомість не є винаходом психології, адже це поняття отримало значний розвиток ще за часів отців-пустельників, або що управління людськими ресурсами не потребує навчання, оскільки необхідні знання й досвід у цій сфері можна отримати по-іншому. Також можна заперечити, що моє дихання і постава тіла суттєво впливають на молитву, адже саме Бог наділяє мене даром споглядання.
Та чи не буде така позиція втечею від світу, який у Христі підпорядкований нам разом із усіма своїми благами? Чи не краще спробувати прийняти дари, які пропонує нам світ, дозволивши Христові застосувати їх таким чином, щоб вони стали засобами спасіння цього світу? Такий шлях інкультурації, ясна річ, може бути підступним, оскільки вимагає зрілості та пам’яті про те, що хоча Бог і залишив нам зерна істини у різних культурах, все ж таки остаточний сенс вони для нас мають лише тоді, коли проростають у Христі, бо в Ньому єдиному є повнота правди. Щоб не забувати про це, варто дивитися на себе як на язичника, якому досі потрібно йти за зорею благодаті та просити про те, щоб її побачити, Отця, який через неї провадить нас до спасіння.
Дієвим методом, який певною мірою збирає докупи описані тут дари язичницького світу, може стати Ісусова молитва. Навіть не в сенсі неустанної молитви під час інших видів діяльності, але як час, присвячений тому, щоб торкнутися болючих ран свого серця, які психотерапія може допомогти нам виявити, та довіритись Милосердю. Видихаючи, віддаємо свою темряву зі словами «…помилуй мене, грішного», а вдихаючи, приймаємо світло із закликом: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий…» Тиша серця, яку Бог прагне нам дати, приймаючи молитву, яку ми підносимо до Нього в тій поставі, котра допомагає нам молитися, може бути хорошою підготовкою до наших ефективних дій та адекватного керівництва іншими людьми. Як наслідок, коли ми в такий спосіб ідемо за зорею, чимраз глибше укорінюючись у Христі, можемо стати для інших місяцем, що відбиває Боже світло, як Марія, і допомагати їм на їхніх шляхах до спасіння.
о. Войчех Гомулка ОР
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка – прим. перекладача.
Переклад з польської: Мар’яна Шіпош