Радість свободи
Що в тебе на серці напередодні Різдва? Чимало з нас почуваються мов бранці, затиснуті в лещатах обставин, які ще минулого Адвенту ми навіть уявити не могли. Як тут очікувати свята? Звертаючись до постаті Йоана Хрестителя, о. Войчех Гомулка ОР роздумує про справжню радість, яку дарує свобода в Богові та Його любов.
У третю неділю Адвенту, яка від першого слова вхідного антифону називається Gaudete, або ж «Радуйтесь», ми слухали фрагмент Євангелія про те, як до Христа приходять учні Йоана Хрестителя, який на той час перебуває у в’язниці. За кілька днів Літургія Слова знову нагадала нам цю історію. Може здатися, що останньому пророкові Старого Завіту не дуже пощастило, адже слова пророцтва про Месію, який відкриває в’язниці та звільняє ув’язнених, в його випадку не збулися. І все ж найбільший серед народжених жінкою зустрів Спасителя – не лише в «пасивному» стані під час відвідин Марією Єлизавети, але передусім тоді, коли охрестив Його та вказав на Нього, визнаючи таким чином віру, і в такий спосіб, за словами св. Павла, безумовно прийняв благодать, яка привела його, тоді ще в духовному сенсі, до Царства Божого.
Йоан повірив і тому прийняв дар правдивої свободи, яка триває попри зовнішні обмеження і дає силу подолати їх без шкоди для любові. Можна навіть сказати, що син Захарії та Єлизавети міг би заспівати фрагмент нової пісні Jerry Heil: «When God shuts the door, He opens one more» («Коли Бог зачиняє двері, Він відкриває ще одні»). Бо ж, незважаючи на замкнену в’язничну браму, небесна брама була йому відкрита. У певному сенсі він міг би також заспівати й наступний фрагмент цієї пісні: «Не вірю, а знаю: нам Бог помагає». Проте він не цілком точний, адже розпізнання Божої допомоги не скасовує віри, а витікає з неї і до неї веде. Хіба що авторка пісні мислить про Бога у спосіб, сформульований Першим Ватиканським Собором, що Його пізнання можливе природним шляхом.
Однак така віра автоматично не веде до спасіння в Ісусі Христі, а відтак, у категоріях земного життя, до свободи, не залежної від зовнішніх умов. Тож це не віра Йоана. Це лише слова пісні. Але тема свободи в часи боротьби за неї, коли Україна немов замкнена у в’язниці, як Йоан Хреститель, дуже важлива. Свобода не від обмежень, свобода попри їхній вплив. Свобода, яка в найгірших обставинах приносить справжнє щастя, що підтверджують слова зі згаданого євангельського уривка, сказані Христом Господом: «Блаженний той, хто не відступиться від Мене!» (Мт 11,6; Лк 7,23). Або ж дослівно: «Щасливий той, хто не засумнівається в Мені», тобто кого моя зовнішня бездіяльність не спонукатиме до бунту і втрати віри.
Така свобода, безсумнівно, є результатом благодаті та співпраці з нею. Її не можна просто заслужити або ж здобути, навіть у найзапеклішій боротьбі. Цю свободу може дати тільки Христос, який, однак, нікого не змушує її прийняти. Прагнення уникнути дочасних труднощів лише за допомогою людських зусиль може закрити нас для Його приходу. Бо як Він прийде до людини, яка все робить чи хоче робити сама?
Першість благодаті – це найважливіша правда нашого духовного життя. Ми дуже хочемо бути кимось, уміти щось робити і щось мати, але тільки Бог може вчинити нас тими, ким Він нас створив, зробити нас здатними сповнити наші найпотаємніші прагнення і віддати нам Себе. Наша співпраця, без сумніву, дуже важлива, але саме благодать надихає, уможливлює, підтримує і веде до щасливого сповнення. Крім того, мені здається, що краще бачити, що чогось не маємо, якщо насправді хочемо це мати. Адже тоді своїм прагненням, породженим відсутністю чогось, наприклад таких чеснот, як терпеливість чи покора, ми даємо благодаті шанс наповнити нас ще більше. Зрештою, це узгоджується зі словами св. Августина про невпинну молитву серця, яке постійно прагне.
У своїй катехезі, виголошеній цієї середи, Папа Франциск, коментуючи «Духовні вправи» св. Ігнатія Лойоли, сказав: «Коли ми надто покладаємось на себе, а не на Божу благодать, тоді лукавий знаходить відчинені двері». І додав: «Недостатньо добре розпізнати і зробити правильний вибір. Треба бути пильними, берегти цю благодать, яку Бог нам дав, пильнувати серце». У такому розумінні серце є не осередком почуттів, а центром ухвалення рішень. Саме в ньому відбувається оцінка наших думок і прагнень, саме тут триває боротьба за нашу свободу. Наприкінці своєї катехези Папа зауважив: «Якби я сьогодні запитав кожного з вас, а також самого себе: «Що відбувається у твоєму серці?» Можливо, відповідаючи на це запитання, ми не зможемо розповісти всього. Скажемо про те чи інше, та чи скажемо про все? Треба пильнувати серце». Лише тоді, коли будемо досліджувати власне серце, дивлячись на себе у світлі Божого Слова, побачимо очима віри те, що може забрати нашу свободу. І в своєму серці зробимо вибір на користь добра, яке її приносить.
Проте, щоб не зациклюватись лише на відстеженні своїх недоліків і в такий спосіб знову не ставити свої вчинки вище за вплив Божої благодаті, під час такої молитви варто уявляти собі, як радить засновник єзуїтів, люблячий погляд Господа Ісуса, або ж пригадувати слова св. Йоана від Хреста: «Божий погляд — це любов і дарування благодатей». Ця відкритість на Його любов і благодать є джерелом справжньої радості, яка сповнювала Йоана Хрестителя не лише в лоні його матері, але також і тоді, коли його учні повернулися до нього, переповідаючи слова Господа Христа.
Сповнені цієї радості, ми також очікуємо – не тільки під час цього Адвенту і не тільки під час цієї війни, але завжди, допоки не прийде Цар царів і Господь панів, щоб остаточно й повністю визволити нас. Тож пам’ятаймо слова св. Павла, якими він завершує фразу, що дала назву адвентовій неділі Радості: «Господь близько!»
о. Войчех Гомулка ОР
Переклад з польської: Мар’яна Шіпош