Велика криза
Сьогодні багатьом із нас бракує внутрішніх сил, відваги та надії, щоб долати бурхливі хвилі різноманітних криз, які нас поглинають. Спираючись на Слово Боже, о. Олівер Кінан ОР пропонує проживати усі кризи наших часів з усвідомленням того, що вони включені в контекст божественно-людської історії відкуплення й оновлення світу.
Погляди сучасних теологів та філософів часто позиціонуються в контексті певної кризи. Існує криза в університеті, криза віри, криза ідентичності, незліченна кількість політичних криз, криза морального авторитету в Церкві, а також кліматична криза, що загрожує катастрофою усій нашій планеті. І хоча кожну епоху характеризують унікальні для свого часу ризики, наше покоління відчуває, що в теперішні часи усе дуже серйозно вийшло з ладу, можливо, навіть у безпрецедентний спосіб.
Усі ці кризи нашого часу вимагають богословського осмислення. Звичайно, не варто применшувати нинішню загрозу процвітанню людства. Зрештою, в тринадцятому розділі Євангелія від Марка сам Ісус також говорить про подібні кризи, під час яких руйнуються усталені підвалини суспільного ладу світу: падіння храму, розпад сімей та порушення біологічних зв’язків, неспроможність політичних систем. Однак далі Ісус звертає увагу на кризу зовсім іншу, набагато більшу. Від слів про руйнівні кризи, що відбуваються в історії, Він переходить до тієї кризи, яка сигналізує про кінець самої історії. Тепер під загрозою перебувають не лише усталені підвалини суспільного ладу, але й ті рухомі його опори, що забезпечують сталість усього створіння. З поверненням Сина Чоловічого зміниться навіть надійний рух небесних тіл, за яким вимірюється час і структурується історія, йому настане кінець. Після цього вже нічого не може бути – або, принаймні, нічого в межах суто людської історії.
Ця Велика криза, втім, представлена як Добра Новина. Бо історія, якої вона стосується, є не лише людською історією, але божественно-людською – історією про те, як Бог веде нас до участі у Його власному житті, у місії, яка сповнюється в особі Богочоловіка Ісуса Христа. Справді, усі Ісусові слова про цю кризу вже закладені в попередньому запитанні Його учнів: «Коли це все станеться?» Велика криза — це не момент остаточного руйнування, а сповнення Христової місії оновлення всього. Іншими словами, для християн криза не є основною, неминучою чи остаточною реальністю. Її руйнівні аспекти ведуть до здобуття чогось нового, повного слави.
Отже, наш світ не є світом, у якому постійне зіткнення сил призводить до нескінченного хаосу аж до моменту остаточного знищення. Криза та деструкція існують лише відносно певної сталої точки відліку, що нескінченно більша, ніж та, яку пропонують навіть найнадійніші рухомі опори чи усталені підвалини світу. Цією нескінченно надійною «точкою опертя» є Слово Боже – Слово, яке завжди сповнює те, що проголошує, яке завжди творить і відновлює, яке ніколи не руйнує. І це, як каже Ісус, «не промине», навіть якщо «небо й земля проминуть».
Існує ризик, що такий підхід може призвести до плекання «легкої», навіть легковажної надії, начебто кризи сьогодення слід сприймати лише як швидкоплинну реальність, що знаменує початок «пологових мук» нової, кращої ери. Справді, переосмислення криз нашого часу містить певну духовну цінність, якщо замислитись над тим, як саме та чи інша криза «виглядає» з погляду вічності, і таким чином пом’якшити нашу реакцію на неї. Однак сприйняття криз нашого часу в контексті божественно-людської історії, яка завершиться Великою кризою останнього дня, має посилити їхню теологічну значущість і, звісно, не приглушити наше почуття морального обов’язку.
Так, притча про фігове дерево переносить це питання «на землю», пов’язуючи рух божественно-людської історії з біологічними ритмами. Знаки нового життя чітко проявляються в гнучких молодих гілках і тендітному листі, але навіть вичерпний опис того, що відбувається, не передав би істинного сенсу. Глибше значення було б втрачене, якби ці знаки не стосувалися світу в ширшому розумінні, у якому вони означають прихід літа. Це «літо» містить у собі культурний резонанс обітниці та можливостей, процвітання і розвитку.
Тож я тішуся, що теологи та філософи й надалі продовжуватимуть розмірковувати про кризи. Однак сподіваюся, ми не захопимось ними занадто – настільки, що втратимо суть. Насправді я підозрюю, що кризи, які мають найбільше значення, залишаються найменш доступними для нашого розуміння. Йдеться не про кризи у сфері культури чи політики, про які ми можемо міркувати на (доволі) комфортній «відстані», а про кризи наших власних сердець, де міститься смуток, туга і, передусім, страх, про які, напевно, знає лише той, хто їх переживає.
Сьогодні мистецтво найбільшої відваги полягає в тому, щоб входити в них з вірою та надією у ширшому контексті божественно-людської історії, у якому вони набувають нового сенсу. Той факт, що нічого просто людського вже не може трапитися після Великої кризи, має чудовий зворотний бік: для Бога немає нічого неможливого. І наше воскресіння в божественно-людському майбутньому після Великої кризи, безперечно, перевершить навіть наші найсміливіші уявлення.
о. Олівер Кінан ОР
_______________
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (листопад 2021)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош