Чи варто молитися?
Чимало хто перед обличчям важких і несприятливих обставин переживає кризу молитви. Сьогодні в Україні неустанні благання про припинення жорстокості, насильства, руйнування та вбивств линуть до Бога звідусіль, а війна досі триває. Про справжній сенс молитви та її дію в нашому житті роздумує о. Бенджамін Ерл ОР.
Молитва настільки вплетена у християнське життя, що іноді ми забуваємо ставити просте запитання: «Для чого ми молимося?». Та якщо ми забуваємо про це запитувати, то існує небезпека, що одного дня ми взагалі забудемо про молитву.
Святе Письмо може допомогти нам відповісти на це запитання на кількох рівнях. На рівні найпростішому ми молимось, бо усвідомлюємо, що самі собою безсилі. Мойсей розуміє, що напад амалекитян становить реальну небезпеку для ізраїльського народу: самотужки вони не будуть спроможні чинити опір, а їхня втеча від фараона виявиться марною. У них немає військової стратегії чи секретної зброї, що зможе їх врятувати. Тож Мойсей вдається до неустанної молитви – «від сходу сонця до його заходу» (Пс 112 [113], 3)*. Він робить це з вірою в Бога, знаючи, що «допомога Ізраїлю від Господа» (Пс 120 [121], 2).
Так само і вдова з Євангелія від Луки (Лк 18, 1-8): вона не мала нікого, хто б міг захистити її права, і тільки через постійну «молитву» – в даному разі не до Бога, а до неправедного судді – могла сподіватися на справедливість.
Ми чинимо правильно, коли зі смиренням визнаємо своє безсилля і наполегливо виявляємо свої потреби перед Господом. Але якби молитва зводилась лише до цього, нам довелося б визнати, що чим могутнішою є людина, тим менша її потреба в молитві. Можливо, саме тому несправедливий суддя, наділений великою владою та авторитетом, «не боявся Бога, ні людей не соромився» (Лк 18, 4). Навіщо молитися про божественну допомогу тому, хто вже володіє військовою силою, має політичний вплив та гроші, щоб захистити себе та інших від агресорів і несправедливості?
Наприкінці цього євангельського фрагмента є підказка: після того, як Христос говорить про те, що Бог не забариться відновити справедливість у відповідь на наші наполегливі молитви, Він додає: «Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?» (Лк 18:8) Схоже, Він знайде багато молитов, які й далі лунатимуть, принаймні з уст тих, хто визнає своє безсилля. Та чи знайде віру?
Спершу може здатися, що це дивне запитання. Якщо люди моляться Богу, то, безперечно, мають віру. Але в Євангелії навіть демони знають, що Бог існує, і благають його діяти певним чином. У цьому первинному сенсі можна навіть сказати, що вони «моляться» Богу, однак ми не можемо стверджувати, що демони мають «віру».
Христос не очікує від нас, щоб ми просто наполегливо молилися про власні потреби або за справедливість для всіх – хоча, без сумніву, ми повинні за це молитися. Він просить нас мати віру: закликає вірити в Бога та в Його Слово, і добровільно довірити Йому всього себе (пор. II Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення «Dei Verbum», 5).
Молитва полягає не в тому, щоб переконати Бога зробити так, як ми хочемо, хай якими б шляхетними не були наші наміри. Молитися – це просити Бога перемінювати нас у вірі так, як Він сам цього прагне. Молитва не може змінити Бога, вона має змінювати нас.
Через молитву наша віра живиться та поглиблюється, і це одна з причин, чому християнська традиція молитви – як літургійної, так і приватної – зосереджується на Святому Письмі. Молячись зі Святим Письмом, використовуючи слова, дані нам Богом, ми глибше занурюємося в мудрість, яку воно може нам дати вірою у Христа Ісуса на спасіння (2 Тим. 3:15). У такий спосіб ми глибше пізнаємо святість, до якої кличе нас Господь.
Взірцем молитви для нас, християн, є сам Христос. Бог, який став людиною, упродовж усього свого земного життя неустанно молився. Зрештою, на хресті Він благав за нас і разом з нами про наше відкуплення. Давня християнська традиція інтерпретує молитву Мойсея з розпростертими руками як прообраз хреста (пор. Юстин Мученик, Діалог з Трифоном, 97). Самозречення на хресті – це точка відліку, навколо якої зосереджене все Святе Письмо і вся історія. Це має стати осердям нашої молитви, якщо ми прагнемо відповісти на заклик Христа йти за Ним.
Тож для чого ми молимося? Щоб ставати подібними до Христа і бути з Ним нині й навіки.
о. Бенджамін Ерл ОР
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка – прим. перекладача.
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (жовтень 2016)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош