Коли станемо при брамі
Крізь ціле життя людина несе багатство чи вбогість – залежно від того, чим наповнене і як сформоване її серце. Звертаючись до відомої притчі, о. Томаш Самульнік ОР нагадує, що кожен із нас відповідальний за те, як використовує відведений на землі час, матеріальні блага і дари, отримані від Бога.
«Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо.
А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся. І крім усього цього, між нами й вами
лежить велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли,
і щоби звідти до нас не переходили» (Лк 16, 19-31)
У наших руках є цінний дар – наше життя. Якщо не наповнимо його добром, то можемо опинитися у такій самій ситуації, як і заможний чоловік з притчі про багатія і Лазаря (Лк 16, 19-31). Коли він просить за своїх братів, які ще живуть на землі, Бог не може вислухати його. Вже занадто пізно. У нього була можливість добре прожити життя, але він втратив її назавжди. Дуже сильні слова… Це означає що Євангеліє не слід сприймати легковажно. Нехай нашим ключем до повторного прочитання та глибшого зрозуміння цього фрагмента Євангелія будуть слова Авраама: «Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають». Слухання Божого слова, особливо того, яке міститься в Євангелії, допомагає нам прожити життя мудро. Отже, цей уривок нагадує нам, що справа мудрого, розсудливого життя має бути предметом нашої щоденної молитви.
Ісусова притча про багатого чоловіка та Лазаря побудована на контрасті, тобто у ній є двоє головних героїв – один дуже заможний, а інший надзвичайно вбогий. Багатій одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. Лазар лежав перед брамою його будинку в струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого, а пси приходили й лизали його рани. На перший погляд здається, що історії життя цих двох людей не пов’язані між собою, за винятком одного: вони обидва померли. В одну мить смерть звела їх разом. Долі кожного із них зустрілися в смерті також лише на одну мить. Після смерті вони знову роз’єдналися. Багатий чоловік пішов у безодню, а Лазар – на лоно Авраама. Лазар тепер щасливий. Авраам пояснює багатієві, чому він опинився в цьому місці, у безодні: «Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся».
Тож запитаймо: чи бути багатим означає, що ми не зможемо жити в небесному щасті з Богом? Або, чи сам факт заможності, наявності багатства, автоматично веде людину у місце вічного засудження та страждання після смерті? Абсолютно ні! Це, насправді, нелогічно та несправедливо. Бог не встановив таких правил. Багач сам своїм життям заслужив на такий стан після смерті. Насправді в його серці завжди переважали велика бідність і жахлива порожнеча.
Збагачення і кар’єра можуть бути лише маскою, що прикриває серце, в якому є туга любові і милосердя до себе та інших людей. Чи можна протягом багатьох років ігнорувати бідного і зневажати його? Чим більше людина обманює саму себе, що щастя лише в тому, що вона має, тим більше її серце сповнюється ненаситністю та відчаєм. Ця багата людина є бідною в дусі. Зверніть увагу, що в притчі багатій навіть не має імені. Своє власне ім’я має тільки Лазар. На івриті El-azar означає «Бог допомагає», «Бог є допомогою». Убогий Лазар знає правду про те, що кожен наступний день є даром від Бога, є благодаттю. Він живе лише тому, що Бог йому допомагає. Бідняк-Лазар насправді багатий у дусі.
А може, ця притча є насправді простою втіхою для бідних? «Ти був за життя бідним, але нічого страшного – у небі будеш багатим та щасливим, бо там твоя нагорода…» Однак тут оспівується не вбогість, а людина, яка багата в серці, багата перед Богом. Життя кожного з нас – бідне чи багате – відкриває багато можливостей, щоб формувати своє нутро та робити своє серце більш милосердним i чуйним до потреб інших, особливо вбогих. Варто також пам’ятати, що неправильне, недбале використання матеріальних благ може закрити наше серце і сповнити його гординею та зневагою до ближнього.
В момент смерті стає зрозумілим, чи виконувала людина волю Божу, чи ні; чи її життя було наповнене змістом, чи було порожнім. Притча про багатія і Лазаря окреслює об’єктивну реальність смерті та Божого суду над життям кожного з нас. Брама Божого Царства – це брама мого дому, моєї роботи, моєї школи. Це передусім брама мого серця. Саме там Господь запитує про мої вчинки, моє ставлення до інших людей.
Заохочую себе та кожного з вас: використовуймо гарно час нашого земного життя, який ми отримали від Бога. Читаймо і слухаймо Слово Боже, яке є дороговказом на усіх шляхах нашого життя. Адже ніхто з нас не знає, скільки часу нам залишилося, також не знаємо, коли ми помремо і коли перейдемо на інший бік життя. Тож як прожити його мудро? Відповідь знаходимо, зокрема, й у цій притчі.
о. Томаш Самульнік ОР