ВІРА В ЧАСИ ВІЙНИ: Кому скаржитись на зло?
Коли настають важкі часи – для окремої людини чи, тим більше, для цілої країни, поширеними реакціями стають спершу протест і гнів, а згодом розчарування чи зневіра. Тоді як ми відчайдушно прагнемо справедливості. Розмірковуючи про це, о. Ігор Селіщев ОР закликає не боятись скаржитись на Бога і шукати відповіді.
Чесно визнаю, що не зустрів поки що жодної особи, яка відверто при мені (чи в мою сторону) висловила б свої претензії до Бога з приводу війни. Тож, з одного боку, мені доведеться зайнятися «моделюванням». Але… Читаючи подібні коментарі в інтернеті, навіть зараз – на шостий місяць війни – я дедалі більше переконуюсь, що в людському мисленні нічого не змінилося. Претензії до Бога через Аушвіц, через Першу світову війну, через несправедливе ставлення інших – усе повторюється і майже нічого не змінюється.
Два місяці тому я нарешті прочитав один із класичних творів межі пізньої античності та раннього середньовіччя – «Розраду від філософії» Боеція. У ньому автор, починаючи від скарги на несправедливість (за добру службу при дворі короля його покарано на смерть), ставить ті ж питання, що й ми сьогодні: як може існувати зло, і як може допускати зло всеблагий та всезнаючий Бог? Півтори тисячі років тому римлянин задає ті ж самі питання, що й сьогодні звичайний українець у фейсбуці. Раджу всім зацікавленим звернутися до цієї книги, у якій Боецій дає (або отримує) відповідь на всі подібні запитання. Відповідь і розраду.
Відповідей на претензії до доброго Бога в історії людства, в історії християнської епохи є достатньо – треба лише бажання по них сягнути.
Правда в тому, що ці відповіді майже в кожному випадку є досить складні та вимагають неабиякого інтелектуального зусилля. Чи я готовий, чи я готова, простіше кажучи, чи я хочу справді пізнати ці відповіді?
Одна моя знайома час від часу в досить емоційний спосіб розповідає мені про те, що їй не подобається в людях, котрі її оточують. Напочатку я весь час намагався у своїх відповідях представляти моє бачення її проблем, мій аналіз та пропозиції щодо їх вирішення або виходу з цих неприємних для неї ситуацій. І майже кожного разу отримував на свою адресу багато негативу. Мій більш-менш холодний та аналітичний розум довгий час не міг зрозуміти, чому на мене – не зважаючи на добрі наміри та очевидні спроби запропонувати допомогу – спадає стільки неприємних реплік. Аж поки я не зрозумів, що переді мною – жінка, яка, можливо, потребує тільки і виключно… виговоритись. Я зробив експеримент і наступного разу, під час чергової скарги на певних осіб, прямо запитав: «Ти ж не хочеш моїх порад, ти ж просто хочеш виговоритися, правда?» Скільки радості та позитиву полилося в мою сторону… Чому я про це згадую? Може, так само, коли в когось виникає пристрасне бажання висловитися на тему «доброго Бога», який чомусь не втручається та не запобігає всім тим жахам, які нам принесли і далі несуть окупанти, так насправді йдеться лише про бажання викинути з себе негатив у чиїсь вуха?
Що ж, можна було б із цим погодитись і заспокоїтися. Так ось – ні, так не можна! Я звертаюся до тебе, віруючий християнине або віруюча християнко! Якщо ти хочеш скаржитися Богові на Нього самого – я буду першим, хто заохочуватиме та підбадьорюватиме тебе в цій ініціативі.
Скаржся Богу на Бога!
Візьми псалтир, знайди там усі претензії, які автор скеровує в бік Всевишнього. Звернися до пророка Єремії, якій аж ніяк не стримував своїх негативних емоцій щодо Того, Хто послав його пророкувати. Відкрий пророка Авакума. Я вже не кажу про Йова, який наважився сперечатися з Богом при свідках – це складна книга, неоднозначна, без прямої відповіді. Але не бійся! Якщо богонатхненні книги не бояться такої зухвалості, то чому боятися тобі? Це буде мати неабияку користь для тебе. Як і для всієї Церкви, як і для всього людства. Але за однієї умови – якщо скеруєш скаргу саме до Бога. А не до іншої людини.
Думаю, давно варто прийняти дійсність. Давно треба прийняти факт, що у світі істот, які наділені Богом можливістю вибору та не змушені ззовні до добра, завжди буде небезпека вибору зла. Сьогодні маємо повінь поганих рішень людей, яка заливає нашу Батьківщину смертю та ненавистю. Чому Бог не діє так, як того прагнув герой повісті «Ловець у житі», тобто не з’являється лише у потрібний момент, щоб рятувати дітлахів, які граються у житі, від падіння в прірву? Може тому, що такого «бога» вигадав герой роману і насправді його не існує?
Може Бог, який дозволив людям убити Свого Сина Єдинородного, вкотре намагається нам щось сказати? Або, висловлюючись різкіше, Він намагається вкотре ткнути нас обличчям у смерть Свого Сина, який не перестає вмирати у всіх, хто страждає… Аж поки до нас не дійде?
о. Ігор Селіщев ОР