Дозріти до людини

Здорове суспільство, культуру, цивілізацію здатні сформувати лише ті люди, які мають міцний моральний стрижень, розуміння правдивих цінностей, солідарності та істинного блага. Сьогодні ми відчуваємо це особливо гостро. Про автентичніть, чесноти та відповідальність людини роздумує теолог Папського Дому о. Войчех Ґєртих ОР.

Про чесноти сьогодні майже не говориться – вони зникли з виховання, катехизації чи проповідництва, і то, певне, саме тому, що викликають погані асоціації, або ж через те, що під них несвідомо підкладають реальність, яка з ними не має нічого спільного. Проте від цієї теми неможливо ухилитися, якщо мається на увазі формування зрілого внутрішнього стрижня особистості.

Відмова від формування власного внутрішнього «Я» залишає людину в нігілістичному і хаотичному нерозрізненні, невизначеності, що веде чи то до раптового пошуку світла в когось іншого – тоді, коли життя домагається швидкої відповіді на моральні питання; чи то до цілковитої підкореності маніпуляціям з боку більш сильних індивідів; чи то до розпачливого пошуку полегшення в якомусь більш чи менш сильному наркотикові.

Брак людей із ґрунтовним моральним кістяком призводить із часом до викорінення культури або навіть до цивілізації, в якій нормою стає фундаменталістське вимагання і примус до моделей поведінки, нав’язуваних виключно шляхом зовнішнього тиску.

Або людина пройде життям, немов безформна, нещаслива амеба, підштовхувана іншими та своїми нескоординованими інстинктами, або знайде притулок і почуття безпеки у зовнішньо нав’язаній і внутрішньо не сприйнятій шкаралупі, або ж вона матиме власний психічний і моральний кістяк. Інших можливостей немає.

Завдання побудови структур власного морального центру є справою надзвичайно важливою. У класичній етичній рефлексії термін «чеснота» не означає зовнішньої форми чи морального мірила вчинків: він є визначенням, яке належить до психології розвитку. Цей термін означає створення міцного особистого характеру. А в моральній теології  він означає наслідки благодаті, однак, свідомо розвинуті людиною.

Чеснота – це постійна настанова, яка робить  можливим спокійне і творче  припадання до істинного блага у конкретних, часто дуже мінливих та інколи приголомшливих ситуаціях.

Отож, аби людина поводилася правильно, вона повинна мати внутрішній стрижень: добрі принципи не тільки мають бути визнані нею внутрішньо, вони також мають послідовно – і навіть спонтанно –  в ній діяти. Зрештою, сама собою спонтанність не є цінністю. Хтось може у своєму житті спонтанно схилятися до конформізму та відсторонення, тобто неналежних способів поведінки. Натомість людина праведна є автентичною, здатною до солідарності, до спротиву, до творчого вибору того, що є істинним благом, і ця життєва позиція в ній укорінена так глибоко, що діє майже інстинктивно.

Звідки ж береться ця автентичність, яка переноситься геть на усі виміри життя? І як її навчитися? Хоча елементи її походять іззовні, із середовища, в якому людина перебуває, та помилкою було б гадати, ніби саме по собі це середовище спроможне людину сформувати. Насправді щасливе особисте, сімейне чи суспільне життя не може обійтися без людей, внутрішньо дозрілих. Річ у тім, як цього досягти, а отже – як належало би зрозуміти й назвати цей внутрішній процес дозрівання, від якого так багато чого залежить? Бо набагато важливішим є внутрішній процес, аніж зовнішній вплив середовища.

Віра, яка відкриває на Божу благодать, яка надає динаміки і провокує до життя на рівні надприродної любові, є першорядним завданням, оскільки спілкування з Богом дає змогу того, що вся людина зсередини перемінюється  міццю самого Бога.

Однак ця міць має якимось чином «закріпитися» в людині, мусить знайти піддатливий ґрунт, в якому зуміє виявити всю свою красу. Без внутрішньої послідовності, тобто без серйозного ставлення до Бога, а отже – також і без особистої розсудливості та особистої відповідальності – життя Боже, те, що посіяне в людині, саме не розвинеться й не заквітує.

Фрагменти з книги «Віра і дія» («Дух і літера», Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського, 2014).