Desiderio Desideravi: літургія в житті сучасних християн
Як ми, християни ХХІ століття, переживаємо літургію? Чи розуміємо її сенси й символи? Що спонукає нас у повноті брати участь у ній та які пастки сьогодні особливо цьому перешкоджають? Підсумовуючи зміст нового Апостольського листа, о. Томаш Самульнік ОР нагадує, що літургія – передусім зустріч із живим Богом, який нас перемінює та освячує.
29 червня 2022 року Папа Франциск оприлюднив Апостольский лист під назвою «Desiderio Desideravi» («Я сильно бажав»), присвячений літургії. Назва його походить від початкових слів звернення Ісуса до своїх учнів у горниці безпосередньо перед встановленням Євхаристії (Лк 22,12). Сам автор характеризує свій текст як роздуми, іншими словами, виклад певних думок на тему літургії та її значення для духовного життя всієї Церкви.
Пропоную зупинитись на деяких найважливіших моментах цього листа і поміркувати над змістом слів Папи. Святіший Отець написав його, зокрема, щоби ще дужче розпалити в нас прагнення свідомої участі в літургії та викликати ще більше захоплення її красою. Папа також хоче показати нам євангелізаційну роль, яку відіграє літургія, і спонукати увесь люд Божий до невпинної літургійної формації.
Лист, який складається з 65 пунктів, наразі ще не перекладений українською мовою, однак маю надію, що коли з’явиться його офіційний переклад, ці роздуми спонукатимуть читачів до того, аби глибше з ним ознайомитись.
Передусім Папа звертає увагу на те, що ми беремо участь у Євхаристії не через суб’єктивні причини, тобто не тому, що ми католики і мусимо виконувати свій обов’язок, або тому, що добре почуваємось у спільноті одновірців чи після цілого тижня праці потребуємо відпочинку і духовної поживи тощо. Звичайно, ці речі також приводять нас до Церкви та спонукають до прийняття таїнств. Папа, однак, наголошує на тому, що ми приходимо, бо нас притягує прагнення Христа. Саме Ісус проявляє ініціативу – Він перший гаряче прагне зустрітися з нами, а тому запрошує нас на свій бенкет у спільноті Церкви. Папа одразу зазначає, що далеко не всі усвідомлюють це прагнення Спасителя. Досі є чимало людей, які або взагалі не знають, або ж ігнорують його. Тож завдання тих, які притягнуті прагненням Ісуса, полягає в тому, щоб після звершення Євхаристії розповісти про це іншим. Адже, зрештою, найважливішим і найглибшим у переживанні Євхаристії та інших таїнств є досвід зустрічі з живим Христом.
Папа зауважує, що інколи ми вбачаємо в Євхаристії інші цілі, тобто намагаємося інтерпретувати її в певному моралізаторському вимірі, наприклад, хочемо поглибити знання про Бога або почути моральні настанови, які потім можемо застосувати у своєму житті. Євхаристія дійсно формує нас морально, вона справді має педагогічний вимір, але не в цьому її найглибший сенс. Основною метою Євхаристії є зустріч із живим Богом – Ісусом Христом, зустріч, наслідком якої стає наше перемінення, обожествлення та уподібнення до Нього. Тому Папа одразу додає, що Євхаристія (у ширшому значенні – літургія, що звершується) є продовженням воплочення Христа. Коли Бог став людиною, коли Він утілився у Христі, тоді людина отримала можливість зустрітися з Ним так, як ніколи раніше в історії. Втілений Бог зустрічається з людиною, зцілює, втішає і спасає.
У Євхаристії людина отримує частку в стосунках із живим Богом, який включає її в історію спасіння. Тут Святіший Отець цитує Папу Лева Великого: «Те, що було видимим у нашому Спасителі, перейшло в Його святі таїнства». Тілесність Ісуса, можливість увійти з Ним в контакт тепер для нас уприсутнюється в Таїнствах. Звернімось до аналогії: пригадаймо сцену з Євангелія, де жінка, яка страждає від кровотечі, зцілюється через дотик до Ісусового одягу, увірувавши в Його силу. Завдяки вірі та фізичному контакту з Ісусом-Богом стається чудо зцілення. Те ж саме відбувається в таїнствах. У Церкві ми отримуємо сім матеріальних знаків, таких як хліб, вода, вино, олія. Через контакт із цими матеріальними знаками отримуємо доступ до вічно живого Ісуса, до Його Тіла, до Його божественної сили. Сьогодні Він зцілює і перемінює нас, якщо тільки ми дійсно прагнемо прийти до Нього і дозволяємо Йому це зробити.
У другій частині листа Папа Франциск окреслює дві важливі проблеми та пов’язані з ними спокуси, які перешкоджають нашій участі в літургії, затьмарюють наше захоплення Богом, присутнім у ній, та послаблюють нашу відповідь Тому, хто прагне зустріти нас саме в літургії, що звершується в Церкві. Йдеться про дві стародавні єресі – гностицизм та пелагіанство, які й нині існують в адаптованій формі.
Одним із підставових елементів єресі гностицизму є дуалістичний світогляд. У світі існують дві протилежні та рівноцінні сили, які перебувають у постійній боротьбі – добро і зло. Добро пов’язане з духовним, а протилежне йому матеріально-тілесне начало – уособлення зла. Тому, на думку гностиків, справжня релігійність полягає в максимальному віддаленні від матеріального, звільненні з в’язниці тіла на користь суто духовного. Такі погляди призводять до крайньої суб’єктивізації, тобто до інтерпретації та сприйняття всієї дійсності лише через призму власного досвіду. Об’єктивна реальність, будь-які інституції, вчення, ритуали – все це втрачає важливість. Тільки мій особистий досвід має значення.
Папа зауважує, що й сьогодні в Церкві можна простежити подібну тенденцію. Католики також потрапляють у пастку гностичного мислення: моя зустріч з Богом – це лише моя особиста справа. Її найважливішим результатом має стати духовний досвід, який найчастіше ототожнюють із (блаженним) емоційним станом. Я зустрічаю Бога під час Євхаристії, звідки виходжу з відчуттям внутрішньої втіхи, заспокоєного сумління і радості. Для людини, яка мислить в межах (нео)гностичної моделі, сповідь буде ефективною лише за умови, що вона принесе полегшення. Коли відходимо від об’єктивних категорій, тобто від переконання та віри в те, що в таїнствах Церкви Христос правдиво присутній і діє через знаки, слова та осіб, тоді ми зводимо літургію до суб’єктивних емоційних станів. Тоді для мене головним стає добре самопочуття. Однак трапляється, що літургія вихоплює мене з цього «блаженного» стану, наприклад тоді, коли відкриває мою гріховність, і це неприємне відчуття. Коли Бог вириває мене з цього стану, надихаючи і спонукаючи до дії, тоді мій збентежений дух і звичне мислення відчувають дискомфорт.
Літургія, що звершується в Церкві, визволяє з пут духовного суб’єктивізму, певної аморфності, суто індивідуальних керунків. Тут Папа хоче нагадати, що літургія, яку звершує спільнота Церкви, є об’єктивною, реальною дорогою, якою кожен передусім має прямувати у своєму духовному житті. Таким чином вірні визволяються від пошуків самих себе. Літургія – щось набагато більше, ніж наше особисте духовне життя, це діло самого Бога, що вводить нас у Пасхальну тайну Христа. Завдяки літургії, що звершується, ми можемо реально брати в цьому участь, а не створювати власні, суб’єктивні духовні ілюзії. Крім того, не можна плутати духовне з інтелектуальним. Що Папа тут має на увазі? Часто для нас найважливішим під час літургії є зосередження. Справді, потрібно докладати зусиль, щоб залишатися зосередженим, проте варто пам’ятати, що молиться ціла людина, тобто молиться також і її тіло. Я переживаю досвід літургії як інтелектуально й духовно, так і тілесно. Оскільки Бог став людиною з плоті й крові та увійшов у світ почуттів, ми повинні шукати і зустрічати Бога в усіх вимірах нашого життя, особливо в літургії. Літургія – синтез усіх вимірів нашого сприйняття дійсності. Варто зазначити, що найглибший духовний акт, яким є Євхаристія, цілком матеріальний – він полягає у споживанні їжі. У цей момент твориться наша найглибша єдність з Господом.
Пелагіанство – це друга загрозлива єресь, про яку пише Папа. У спрощеному розумінні вона полягає в переконанні, що спасіння залежить від моїх власних зусиль, що я можу заслужити його своєю духовною і моральною досконалістю. Тому, згідно з цим ученням, мені не потрібен Спаситель, не потрібна Божа благодать, адже я можу впоратися самостійно. Папа застерігає, що нам, сучасним християнам, також загрожує неопелагіанство. Наприклад, коли я приходжу на Євхаристію з переконанням, що найбільшу вагу мають мої вчинки, моя зосередженість і дотримання зовнішніх ритуалів. Зацикленість на такому способі мислення й дії, зосередження лише на власних духовних та емоційних зусиллях може призвести до того, що людина не буде здатна почути Боже послання або, ще гірше, закриється на Божу дію в своєму житті. Знову ж таки, не йдеться про нехтування ритуалом, вираженим у літургійних нормах. Потрібно молитися і бути водночас зорієнтованим та відкритим на те, що Бог говорить мені, та як Він прагне діяти в моєму житті. Такий підхід разом із усвідомленням небезпеки пелагіанської єресі звільняє від егоцентричного зосередження на собі, дозволяючи відкритись на те, з чим приходить Бог. На першому плані – на цьому чітко наголошує Папа – участь у благодаті, яка найвиразніше (чуттєво і духовно) проявляється в літургії, що звершується в Церкві.
Тут Папа нагадує визначення ІІ Ватиканського собору в Конституції про літургію Sacrosanctum concilium: «Літургія є джерелом і вершиною християнського життя». Отже, літургія – це місце, де ми зустрічаємося та в достовірний і надійний спосіб беремо участь у ділі нашого відкуплення, яке Ісус Христос звершив на Хресті.
Насамкінець Святіший Отець, посилаючись на думку Романо Ґвардіні, додає, що сьогодні ми стикаємося з серйозними проблемами, пов’язаними з участю в літургії, зокрема, через нерозуміння мови, якою вона промовляє, тобто мови символів. Як пише Ґвардіні, символ постає тоді, коли щось внутрішнє, духовне знаходить своє вираження у зовнішніх речах, у тілесному, наприклад, Хрест, який є символом віри в Тайну Відкуплення. Для нас, людей XXI століття, матеріальні речі чимраз рідше стають носіями духовної реальності й духовного сенсу. Хліб – просто їжа, яку треба спожити, вино – напій, який підіймає настрій, а свічка створює теплу, домашню атмосферу. Нічого більше. На жаль, ми не помічаємо, що ці прості речі в конкретному контексті об’являють нам реальність Бога, що вони знаходять своє найглибше сповнення саме в літургії. Свічка, що палає і згорає, це символ нашого життя й нашої молитви, піднесеної до Бога.
Хліб і вино знаходять своє найглибше сповнення, стаючи Тілом і Кров’ю Христа під час Євхаристії. Вода отримує найглибший сенс у таїнстві хрещення, коли з її допомогою змиваються гріхи. Тому Папа Франциск наголошує, що нам потрібна літургійна формація, яка відновить нашу здатність розуміти мову літургії. І першим кроком у поверненні цих навичок стає уважність до деталей, тобто старанне виконання простих жестів з повагою, духовним зосередженням та усвідомленням їхнього глибокого сенсу. Папа заохочує всіх пригадати той момент, коли наші батьки або дідусь з бабусею навчали нас робити знак хреста. У дитинстві ми робили це дуже старанно і дуже ретельно. Святіший Отець додає: раптом ми дорослішаємо, і цей знак хреста часто просто перетворюється на нерозбірливий і невиразний жест.
На завершення дозвольте навести цитату з книги Романо Ґвардіні «Священні знаки», на яку посилається Папа у своєму Апостольському листі. У цьому фрагменті йдеться саме про знак хреста:
«Ось ти чиниш знак хреста, робиш його правильно. Це не якийсь незграбний і поспішний жест, який невідомо що означає. Ні! Чиниш знак хреста у належний спосіб, повільно, широко, від чола до грудей, від одного плеча до іншого. Відчуваєш, як він тебе повністю огортає? Зосередься, як належить: збери всі свої думки і все своє серце в єдине ціле у цьому знаку, що йде від чола до грудей, від плеча до плеча. І тоді відчуєш, як цей знак охоплює тебе цілого, твоє тіло і твою душу, огортає, наповнює гідністю, освячує.
Чому так? Бо це знак усього, знак спасіння. На хресті наш Господь відкупив усіх людей. Через хрест Він освячує людину аж до найдрібнішого елемента її єства.
Ми чинимо цей знак перед молитвою, щоб він налаштував нас на порядок і зосередженість, щоб наші думки, воля і серце з’єдналися з Богом. Чинимо цей знак після молитви, щоб те, чим Бог нас обдарував, тривало в нас. У спокусі робимо цей знак, щоб додав нам сили. У небезпеці – щоб захищав нас. Під час благословення – щоб повнота Божого життя наповнила душу, щоб вона запліднила і освятила усе всередині.
Думай про це щоразу, коли робиш знак святого хреста. Це найсвятіший знак з усіх, які існують. Чини його правильно: повільно, широко, вдумливо. Тоді він огорне усе твоє єство, тіло і душу, твої думки й волю, розум і почуття, працю й відпочинок; усе буде через нього стверджене, визначене й освячене силою Христа, в ім’я Бога в Трійці Єдиного».
о. Томаш Самульнік ОР
Переклад з польської: Мар’яна Шіпош