Дух істини й любові
П’ятидесятниця – це сповнення обітниці Христа про зіслання Утішителя, який невидимо присутній у Церкві, освячує, просвітлює, обдаровує харизмами, зміцнює, веде дорогою правди. Що говорить про Святого Духа Святе Письмо? Як розвивалося вчення про Третю Особу Трійці? Ким Він є та як діє? На ці питання відповідає о. Петро Балог ОР.
Святий Дух – це Третя Особа Пресвятої Трійці, Яка рівна Отцю і Сину й від Них походить. Про Святого Духа ми знаємо дуже мало, принаймні менше, ніж про Отця чи Сина. Уже саме ім’я «Святий Дух» може стосуватись як Отця, так і Сина. Якщо лише Бог Отець є Отцем і народжує, тільки Бог Син є Сином і родиться, то, говорячи «Святий Дух», можемо цим іменем назвати кожну з Божих Осіб: Бог є Духом (Йн 4, 24), і Син Божий, хоч узяв на себе тіло, залишився істинним Богом, Словом Божим, Духом; як Отець Святий, так і Син Святий. Як Дух походить, так і Син народжується, походить.
Доволі складно, на перший погляд, персоніфікувати Святого Духа. Дехто піддався спокусі спрощення, як, наприклад, Свідки Єгови, і відмовився називати Святого Духа Особою, рівною Отцю, твердячи, що це лише прояв Божої діяльності в світі, просто той самий Бог Отець. Деколи прихильники цього погляду покликаються на св. Іринея, який вважав, що Син і Дух Святий – це ніби дві Господні руки у світі, якими Бог сотворює і спасає світ.
Святе Письмо про Святого Духа
Що говорить Святе Письмо про Святого Духа? У Старому Завіті немає текстів, які прямо стосуються Святого Духа, лише через призму Нового Завіту можна побачити ідею Третьої Особи. Автори Нового Завіту говорять, що Дух є в небі (Мк 1, 10; Йн 1, 32) і звідти посилає Його людям Отець (Ді 2, 17). Дух – це надприродна сила (пор. хрещення Ісуса, П’ятидесятниця). На те, що Святий Дух – це Особа, вказують вирази: Він говорить (Ді 4, 25; 28, 25 – Дух Святий прорік «через пророка Ісаю»); живе (Рим 8, 9 – «Дух Божий живе у вас»); діє – під час Благовіщення зійшов на Марію (Лк 1, 35). Ісус Духом Божим виганяв бісів (Мт 12, 28). Святий Дух виразно поміщений нарівні з Отцем і Сином у місійному наказі Ісуса: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт 28, 19). Ім’я в Біблії часто означає особу.
Апостол Павло, говорячи про Святого Духа, нерідко відразу каже про Отця і Сина, підкреслюючи, хоч і непрямо, існування Святої Трійці (пор. 1 Кор 12, 4-6; 2 Кор 13, 13), а діяння Святого Духа ототожнює з діянням Христа. Павло краще, ніж інші автори Нового Завіту, підкреслює особовість Святого Духа: Святий Дух свідчить (Рим 8, 16), допомагає молитися (Рим 8, 26), живе в нас так само, як Отець і Син (1 Кор 3, 16 – «Ви – храм Божий, і… Дух Божий у вас перебуває»).
Євангелист Йоан також виразно потверджує особовість Святого Духа (Йн 16, 8; 16, 13-14 – «Коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду – Він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує… І прославить Він Мене, бо з Мого візьме і звістить вам»). Святий Дух – це Утішитель (Йн 15, 26), учитель правди, Який допомагає людині жити по-божому (Йн 3, 5-8).
Усі свячення, посвячення, хрещення і т. д., про які читаємо в Діяннях апостолів, відбуваються силою Святого Духа, усі дари і харизми – від Нього. Він керує Церквою Божою (Ді 13, 2; 15, 28; 20, 28), Він є душею Церкви, а Ісус Христос – тілом.
Історія вчення про Святого Духа
У перші віки християнства про Святого Духа сперечалися багато: хтось говорив, що є один Бог, одна Особа, а Дух – це сотворіння (монархіанство), інші – що є три боги (тритеїзм), треті – а серед них і багато ранньохристиянських апологетів – вважали, що Син Божий і Святий Дух підпорядковані Богу Отцю (субординаціонізм, із якого пізніше виросло аріанство), четверті були певні, що Святого Духа створив Син Божий (македонізм). Усі ці суперечки спробував розв’язати Другий Вселенський Собор, що відбувся 381 р. в Константинополі, додавши до Нікейського символу віри цілий абзац про Святого Духа й підкресливши – хоч і непрямо – Його божественність і рівність з Отцем і Сином: «Що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий».
У IV і V ст. великі Отці та Вчителі Церкви вчили прямо або опосередковано про божественність Святого Духа, називаючи Його співістотним із Отцем і Сином. Василій Великий у книзі «Про Святого Духа» наголошує, що необхідно віддавати честь усім трьом Божим Особам, і непрямо вчить про божественність Святого Духа. Святий Дух – це уособлення святості; Він веде людину до повернення початкової духовної краси. Цей твір Василія Великого став кроком до Константинопольського Собору 381 р. та прислужився розвиткові пневматології – науки про Святого Духа
Схід і Захід уже від самого початку по-різному дивилися на походження Святого Духа. Західні Отці, а особливо Августин, вважали, що Святий Дух походить від Отця і Сина, східні ж не приймали цієї концепції й навчали, що Він походить або тільки від Отця, або від Отця через Сина. Автори на Сході називали Сина і Святого Духа «Бог з Бога»: Син походить від Отця через народження, а Святий Дух – це таємничий «подих уст» Божих. Зішестя Святого Духа в день П’ятидесятниці вони вважали днем народження Церкви. Святий Дух особливо діє в Церкві (хоч і не тільки), насамперед через Святі Таїнства.
У Середньовіччі дискусії про походження Святого Духа посилилися. Католицька Церква свою позицію висловила на Соборах у Ліоні (1274) і Флоренції (1439), підкресливши, що Святий Дух походить від Отця і Сина як від одного спільного джерела. Св. Тома Аквінський вчив, що в Бозі існують чотири відношення (зв’язки): батьківство, синівство, подих активний і подих пасивний. Пасивний подих це і є Святий Дух. Тільки активний подих, спільний Отцю й Синові, не є особою. Єдність природи Бога та троїстість Осіб у Ньому вказують на взаємне проникання та взаємини Божих Осіб. Собор у Флоренції пояснив це так: «Отець є весь у Синові й весь у Святому Дусі, Син є весь в Отці й весь у Святому Дусі, Святий Дух – весь в Отці й весь у Синові».
У наш час розвинулася наука про дари Святого Духа, який живе в людині, як у храмі, та наука про плоди Духа. Поступово формувалася думка, що Святий Дух – це душа містичного тіла Христового, тобто Церкви, яка пронизує і поєднує всіх її членів.
Другий Ватиканський Собор на прохання єпископів Східних Церков часто говорить у документах про Святого Духа, про Його спасительну присутність у Церкві й у світі.
Дух святості і любові
Святий Дух – це Любов, яка поєднує Отця і Сина (св. Августин), а також святість Трійці (св. Василій Великий). Святий Дух, як каже саме Його ім’я, все одухотворює й усе освячує: світ, Церкву, людину. Святий Дух невидимий у Своїй Особі, але дає Себе пізнати в діяннях, тобто через харизми-дари, якими Він обдаровує людей і про які говорить Святе Письмо, особливо апостол Павло у 12-му розділі Першого послання до коринтян.
Особливе місце діяння Святого Духа – Церква. Можна навіть сказати: попри те, що її заснував Христос, Церква – це діло Святого Духа. Святий Дух був із Церквою від її народження, вів її найбільш виразно в перші роки існування, надалі перебуває в ній і веде дорогою правди через ієрархічне служіння, таїнства й харизми, прикрашає її Своїми плодами. Святий Дух після Христового вознесіння на небо й далі скеровує Церкву до спасіння. Він і є тим «іншим Утішителем» Церкви, якого обіцяв послати Христос (Йн 16, 7).
Духа Божого найкраще видно там, де збираються разом учні Христові, які мають «одне серце й одну душу» (Ді 4, 32), тобто взаємну любов.
о. Петро Балог ОР
Фрагмент із книжки «Віра шукає розуміння. Подорож стежками пізнання» («Кайрос», 2018).