Богу потрібні леви
Прагнення пізнавати істину й тривати в ній закладене в нас Творцем. Брехня і насильство ніколи не переможуть. Саме на повноті правди будується справжня єдність, а правдива любов та взаємоповага можлива тільки через присутність Бога в нас і між нами. Для цього, як зауважує о. Річард Фінн ОР, потрібна відвага і благодать.
Напередодні Страстей Ісус востаннє зустрічається зі своїми найближчими учнями, щоб разом святкувати Пасху. У цих обставинах, напружених емоційно й теологічно, Ісус молиться до Отця і просить Його про благословення для учнів – так само, як і Мойсей колись благословив ізраїльтян напередодні своєї смерті біля меж Обіцяної Землі. Христос молиться про єдність своїх учнів: «Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!»* В який спосіб? Звичайно, у взаємній та досконалій любові, але водночас у цілковитій повноті істини. Господь молиться за них – і також за нас, щоб ми були «освячені в правді».
Наскільки це нас вабить, наскільки лякає? Чи маємо сильне прагнення увійти у світло істини, чи, може, вагаємось і боїмось правди, яка здатна похитнути нашу самоповагу або навіть принизити в очах інших? Можливо, ми відчуваємо і те, й інше – протистояння світла і темряви в людському серці та розумі? Зрештою, Євангеліє від Йоана вміщує наше життя у всеосяжну модель конфронтації між цим світлом істини і темрявою гріха. Божественне Слово – це правдиве світло, що прийшло у світ і освітлює всіх, світло, яке темрява не зможе подолати.
Наша здатність відважно дивитися в очі правді та жити разом у єдності можлива завдяки тому, що фундаментальною істиною, наріжним каменем нашого сотворення й відкуплення є правда про Божу любов до нас. Ця любов кличе нас до існування, обдаровує нас не лише Його прощенням, але і Його даром – даром любові Отця, Сина і Святого Духа.
Коли Ісус молиться, щоб ми були одно, як Він і Отець – одно, Він має на увазі щось набагато більше, ніж просто копіювання того, що є в Трійці. Ми маємо не просто наслідувати гарний приклад чи дотримуватись хороших рекомендацій. Дещо згодом Ісус молиться: «І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я – в них, і ти – в мені, – щоб вони були звершені в єдності».**
Ось що означає бути збереженим «заради імені Отця». Сьогодні для нас це звучить дивно. Зрештою, що в імені? Ми схильні сприймати імена як довільні ярлики, слова, відмінні від реальності, яку вони окреслюють. Однак у цьому випадку ім’я Отця – щось набагато більше. Це правда про те, ким Він є. Це саме єство Бога, що дане Христові та об’являється в Христі, яке справді приймаємо ми – ті, хто вірить. Це також його сила або влада, що об’являється в Христі, яку справді приймаємо ми – ті, хто визнає цю владу. Бути збереженими заради імені Отця означає таку дію Бога всередині нас, внаслідок якої ми з’єднуємося з Ним вірою в Христа, а цей акт віри охоплює серце і розум та виражає рішучу згоду з правдою Христа як Господа і Бога. Ця єдність випливає з присутності Господа в нас і між нами. Саме це постійне «перебування всередині» уможливлює взаємоповагу між нами та любов, яка віддає кожній людині належне від зачаття до смерті.
Що ж тоді для нас означає жити в єдності та істині? Жити згідно з правдою про те, ким ми є, як Божі діти, котрі каються, означає відмовитися від способів життя, заснованих на пихатій брехні про нашу вищість та запереченні прав інших. Наша єдність не може ґрунтуватись на насильстві, яким користуються диктатори, щоб придушити інакомислення, або ж на взаємовигідних особистих інтересах чи вибіркових союзах задля експлуатації або пригноблення інших. Єдність – не для клубу заможних, з якого виключено убогих. Така єдність, збудована на брехні, містить зачатки самознищення. Наша єдність має бути справою взаємної любові, яка передбачає повагу, взаємне визнання прав та обов’язків, а також щедрість, що виражається у співчутті до найбільш вразливих. Це дуже непросте завдання, якщо врахувати ті різноманітні способи, до яких фактично вдаються грішні люди, будуючи суспільства та спільноти шляхом насильства, забезпечення власних інтересів та ігор з владою.
Чи жити в правді означає те, що ми не можемо або ж ніколи не повинні мати різні погляди? Чи незгода – це гріх? Не в цьому житті! Насправді те, що ми сперечаємося, в деяких випадках може навіть поглибити нашу єдність та згоду щодо основоположних речей.
Брат-домініканець Остін Баркер ОР так описував життя своєї спільноти: «Ми настільки часто, а радше, за природою, безупинно перебуваємо в розбіжностях, пов’язаних із непорозуміннями та протистоянням, що залишається незбагненною таємницею, як узагалі ми все ще існуємо. Проте завдяки Божій благодаті наше життя дійсно триває – і то лише щоденними молитвами, щоденними зусиллями кожної окремої людини, у якій щоденно реалізується Воплочення, постійною турботою про живу спільноту вірних, що творить суспільну гармонію прослави та поклоніння, як належить Містичному Тілу. Я знаю, що не можу сформулювати цю величну думку достатньо влучними словами, але наше домініканське розуміння цих речей глибоке і таке ж багатогранне, як саме життя. Богу потрібні леви – леви, приручені Ним самим, які при цьому не перестають бути собою, а діють завдяки внутрішній іскрі Бога, якою Він їх благословив».
Отже, для нас життя в єдності та Божій істині означає подорож, процес, що, розпочинаючись із даного Богом зародку в Його спасительній правді, часто надалі розвивається в нас і серед нас через низку благодатних і благотворних розбіжностей та суперечностей. Завдяки цьому ми чимраз більше перетворюємось на відважних левів, які разом шукають Бога – нашу істину, наше життя і нашу радість.
о. Річард Фінн ОР
_______________
* Йо 17, 11 – Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача].
** Йо 17, 22-23
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (травень 2021)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош