Великоднє послання надії
«Будь-яка воєнна дія, спрямована на суцільне знищення цілих міст чи великих регіонів разом з їхнім населенням, є злочином проти Бога і проти людства – злочином, який підлягає рішучому і негайному засудженню».
(ІІ Ватиканський собор, Конституція «Gaudium et spes», 80)
«Отого Ісуса, згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; Його Бог воскресив, порвавши пута смерті».
(Дн 2, 22-23)
Дорогі брати і сестри у св. Домініку, миряни Домініканської родини, дорогі наші друзі й знайомі, а також усі ті, яким ми, брати-домініканці, служимо, яким викладаємо, а також ті, які нас знають, які з нами співпрацюють, і всі люди доброї волі!
Війна, яку колись розпочала росія проти України, і яка триває в нашій Батьківщині вже дев’ятий рік, цього року розгорілася з несамовитою силою, показуючи своє найгірше обличчя, нелюдяність, злочини, особливо щодо слабших і невинних. Війна, яка принесла горе і страждання мільйонам українських родин, змусила багатьох залишати свої домівки, роботу, навчання, втратити радість і надію, а декому також принесла втрату рідних та близьких. Війна, якій немає виправдання…
Саме у такий сумний і жахливий час усім нам цьогоріч довелося переживати Великий піст, тобто підготовку до Пасхи Христової. Для когось цей Великий піст став справжньою Хресною дорогою, а для багатьох українців ця Хресна дорога завершилася, подібно як і для нашого Спасителя, смертю, інколи жахливою. В Україні цього року Христос проходив свою Хресну дорогу разом зі всіма жертвами російської агресії на нашій землі. У цей час Він, як і тоді на Голгофі, волав устами тисяч людей: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» (Мт 27, 46). Ці слова Христа – це початок Псалма 22, який описує страждання праведника, але також говорить про надію! Закінчується цей псалом, між іншим, такими словами:
«Одежу мою ділять між собою, і на хітон мій жеребок кидають.
Та ти, о Господи, не віддаляйся; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу.
Вирятуй від меча мою душу – із собачих лап мою єдину.
Спаси мене із левиної пащі – від рогів буйволових мою убогу.
Я сповіщу моїм братам про твоє ім’я, хвалитиму тебе серед громади».
(Пс 22, 19-23)
Про цю надію для нас, незважаючи на всі біди і війну, що триває, в ці дні в Україні говориться, на щастя, немало. Нещодавно в соцмережах один маленький українець декламував вірш Наталії Мартинюк, написаний на початку березня цього року:
Бог не виїхав з України,
Він лишився ось тут серед нас.
Там, де наші міста в руїнах,
Там, де промінь надії погас.
Бог не виїхав з України,
Він в підвалах, в церквах, в метро,
Де схиляємо ми коліна,
Розкриває Святе шатро…
До останньої навіть битви,
Буде поруч… не відійде…
Чує кожну просту молитву.
Поміч наша – Ім’я Святе…
Залікує народу рани,
Відбудуються знов мости…
Вірю: спокій і мир настане,
Зможе Бог всіх людей спасти…
Заспіває ще хор солов’їний,
Ще настане прекрасний час.
Бог не виїхав з України,
Він ніколи не лишить нас.
Для нас, віруючих в Ісуса Христа і в Його Євангеліє, ці слова – як псалму, так і вірша, – не є лише безнадійною мрією чи просто поезією. Ці слова для кожного віруючого в Христа стають рушійною силою, натхненням не опускати руки в боротьбі, не здаватися, не знеохочуватися, не зупинятися, і не впадати у відчай, навіть споглядаючи жахливі звірства, якими ворог хоче зламати нас і нашу волю.
Як абсолютна більшість українців вірить сьогодні у перемогу, а цій вірі додає сил мужність наших воїнів, праця волонтерів, підтримка і допомога одне одному та єдність народу, як ніколи раніше, але також солідарність з нами і допомога нам майже цілого світу, так, крім усього цього, віруючим додає сил для цього сподівання у перемогу віра у солідарність з нами Бога. Того, Який завжди є по стороні справедливості та миру, а не по стороні неправди і призвідників воєн. Це той Бог, який стоїть по стороні Життя, а не смерті. Тому молитви наші не зупиняються, вони поєднуються з тими всіма зусиллями громадян України, які протистоять ворогу. Без сумніву, наші зусилля і наша молитва до Бога не марні!
А це тому, що Він цю смерть подолав. Саме після Хресної дороги, після страждань і після свого відходу з цього світу. Тоді, коли потужно Воскрес із мертвих, і явив світу Світло надії та силу миру, як і обіцяв своїм учням ще раніше: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав Я вам: Відходжу і до вас повернуся» (Йн 14, 27-28). І відразу після Воскресіння сказав знову ж таки до своїх учнів: «Мир вам!» (Йн 20, 19). Цей мир Христос приніс після своєї перемоги над смертю, тобто над найбільшим злом у житті людини.
Споглядаючи і святкуючи в Україні цього воєнного року урочистість Воскресіння Христа, віримо, що так само прийде мир і на нашу землю. Мир справжній, тривкий, який можливий лише після перемоги добра над злом, справедливості над несправедливістю, правди над брехнею, свободи над неволею. Мир, який остаточно принесе Воскреслий Христос.
Але сьогодні ми всі, з Його допомогою, борімося і докладаймо хто скільки може зусиль, і хто де може, і хто лише як може, щоб ця перемога і цей мир запанували у нас якнайшвидше. Нехай Воскреслий Христос нас у цій святій справі благословить і супроводжує, нехай Його любов переповнює наші серця, ті серця, які наповнені любов’ю до свого дому – до наших родин, жінок, чоловіків, дітей, рідних, друзів, близьких, знайомих, братів і сестер, до всього того, що нам дороге – і яка спонукає нас боротися до кінця, до перемоги!
Христос переміг смерть, і ми теж переможемо! Цього всім нам щиро бажаю!
І нехай Воскреслий Христос буде нашою підтримкою у цей важкий час, нехай стане нашою розрадою посеред горя, нашою втіхою в оплакуванні загиблих, але також і передусім – нашою Надією, Силою, Радістю та Миром.
«Коли Бог за нас, хто проти нас?
Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?
Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – той, що оправдує;
хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – Він заступається за нас.
Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?
Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз».
Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас».
(Рим 8, 31-37)
Христос воскрес!
Воістину воскрес!
о. Петро Балог ОР
Настоятель домініканців у Києві, директор Інституту св. Томи Аквінського
Зображення: Іванка Демчук, ікона “Воскресіння Господнє”