Лист до Домініканської родини в Україні

Дорогі брати та сестри у святому Домінікові!

Наш брат Ярослав Кравєц ОР, Провінційний вікарій в Україні, попросив мене написати листа до всіх вас. Що я й роблю з глибоким усвідомленням недосконалості всього того, що я можу сказати. Ви зіткнулися із жорстоким та безглуздим насиллям, яке перебільшує все те, що я бачив або можу уявити. Тому пробачте недосконалість моїх слів.

«Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 20)

Мільйони людей вже покинули Україну та знайшли притулок в сусідніх країнах, особливо в Польщі, яка надихнула світ своєю щедрою гостинністю. Дякувати Богу, вони знайшли безпечні місця подалі від конфлікту. Проте ми також вдячні Богові за те, що ви, наші українські та польські брати та сестри, монахи та миряни, залишилися там, де була така можливість. По всьому світу люди читають зворушливі листи брата Ярослава, в яких він пише, що домініканці вирішили залишитися разом із народом України. Він вказує на те, що наразі брати виїхали лише з Харкова, і лише тоді, коли місто, разом із територією нашого монастиря, почали бомбити.

Воскреслий Господь сказав своїм учням: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 20)*. Ваша постійна присутність є знаком Бога, Який залишається з Україною і нині, й до кінця віку. Іноді найважливіше з того, що ми можемо зробити, це просто бути разом із людьми у скрутну годину. Син Чоловічий сказав: «Я був хворий, і ви навідались до мене» (Мт 25, 36). Роуен Вільямс, колишній англіканський архієпископ Кентерберійський, колись сказав: «Я залишаюсь» — це одна із найважливіших фраз, які ми коли-небудь можемо почути. О, як би я хотів зараз бути із вами. Якщо ви хочете, щоб я був із вами зараз, я приїду якомога швидше!

Я маю щасливі спогади про свої візити в Україну, коли я був Генеральним магістром Ордену. Мене вразила краса Києва, де ви робите так багато добрих справ! Викладаєте в Інституті святого Томи Аквінського, проповідуєте та займаєтесь видавництвом. Згадую я й жвавий Фастів, тамтешній храм із мідним дахом та наш дуже скромний монастир, у якому тоді були лише невеличкі тимчасові бараки для будівельників. Мабуть, їх використовують і понині, що є свідченням турботи братів про місію, а не про власний комфорт! Бував я й у затишному Чорткові, де досі згадують домініканських мучеників, загиблих від рук НКВС. Там я бачив таку кількість міністрантів, що навіть не зміг їх перелічити!

Скільки ж було пам’ятних моментів! Наприклад, мої відвідини резиденції єпископа в стародавньому Житомирі, де, як мені зараз сумно чути, ракети руйнують оселі людей. З моменту мого останнього візиту, домініканська присутність в Україні відчутно посилилась. Я не можу навіть уявити, як живуть люди в Харкові, поблизу кордону із Росією. Наразі це місто стало ціллю незліченної кількості ракетних обстрілів. Мені відомо про домініканців у Хмельницькому та Львові, містах, які до недавніх ракетних атак виглядали безпечними. Хочу сказати, що куди б я не приїздив в Україну, мене завжди зустрічали із відкритими серцями та традиційною слов’янською гостинністю.

Мені на думку спадає ремонт храму у Фастові, коли Дім святого Мартіна, де зараз дитячий будинок, був іще порожньою будівлею. Тоді це все ще залишалося мрією нашого неймовірного брата Зигмунда Козар, серце якого завжди було відкритим до людей похилого віку та знедолених. Тепер, коли його мрія стала дійсністю, я тішуся, коли бачу, що Дім святого Мартіна використовують як прихисток для біженців. Деякі з них є сиротами, які завдяки вашим зусиллям прямують до більш безпечних місць у Польщі.

«Чиніть це на мій спомин» (Лк 22, 19)

Щодня ви єднаєтесь із братами й сестрами у всьому світі, коли служите Євхаристію. Зіткнувшись із шаленим насильством, яке намагається знищити ваш дивовижний народ, ви згадуєте Таємну Вечерю, яка відбулася саме тоді, коли здавалося, що на Ісуса чекають лише страждання та загибель. Його маленька тендітна спільнота могла зазнати краху, а всі мрії про майбутнє, здавалося, були марними. У цей найтемніший момент Ісус здійснив акт милосердя, коли віддав себе своїм друзям і нам. Кожна Євхаристія проголошує нашу надію на те, що страждання, загибель та смерть не матимуть останнього слова. Коли життя Ісуса збиралися силою в Нього відібрати, Він вчинив себе даром для нас. Євхаристійна надія та щедрість – це те, чим Домініканська родина в Україні живе день у день. Переживаючи Страсну п’ятницю, наближаємось до Пасхи!

Ця жорстока війна проти беззахисного мирного населення в містах, містечках та навіть у невеликих селах України насправді шокує. Ми бачимо, як ракети та снаряди свідомо спрямовують на будинки звичайних людей, які ні для кого не становлять загрози. Перед обличчям цієї жорстокості Євхаристія втілює нашу надію на те, що Господній мир переможе.

«Зберіть кавалки, що позоставалися, щоб нічого не пропало» (Йн 6, 12)

Домініканці всього світу були вражені розповідями брата Ярослава про доброту й співчуття Домініканської родини України в цей жахливий час: турботу про біженців, відвідування хворих, приготування їжі та карколомну поїздку сестри Анастасії автомобілем до Фастова із піччю для випікання хліба! Підозрюю, що її ангел-охоронець мав із нею чимало клопоту. Брат Ярослав написав нам, що пізнаючи цю нову реальність, він переконується, що під час війни потрібні не лише солдати, а й усі ті люди, які знаходяться за її лаштунками. Саме цивільні доставляють їжу та ліки, а коли необхідно, евакуюють людей у безпечні місця. Усі ці водії, вчителі, медсестри, лікарі та багато інших людей, які продовжують щоденно виконувати власні професійні обов’язки, стають знаком надії.

Іноді можна поставити собі запитання: чого можна досягти лише добром? Як ці маленькі щоденні справи можуть мати сенс у порівнянні із величезною руйнівною силою ракет, літаків чи танків? Але Бог, як добрий господар, дбає про те, щоб жодна добра справа не пропала даремно. Як після насичення п’яти тисяч не лишилося жодних решток, так і тут, жодне добро не виявиться зайвим. Воно матиме плоди, які ми навіть уявити не можемо.

Прімо Леві, італійський поет та хімік, під час свого ув’язнення у концтаборі Освенцим, зустрів чоловіка на ім’я Лоренцо Перроне. Цей звичайний робітник щодня віддавав поетові частину своєї щоденної пайки хліба. Пізніше Леві писав, що залишився живим лише завдяки Лоренцо. Передусім він залишився живим не завдяки його матеріальній допомозі, а завдяки його присутності з ним у той момент, дякуючи його простій та природній доброті…, чомусь такому, що дуже важко визначити, віддаленій надії на щасливий кінець, чомусь такому, заради чого варто було б жити. Поет казав, що саме з допомогою Лоренцо він сам не забув, що є людиною. Кожний прояв доброти та співчуття є свідченням існування добра, нашої людяності, яку зло ніколи не зможе знищити.

«Спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йн 8, 32)

Часто можна почути, що першопричиною війни стає правда. Війна, з якою зіткнулася ваша дивовижна країна, геть просякнута брехнею. Перед нами, домініканцями, із нашим девізом Veritas, тобто Істина, та нашою любов’ю до істини, наразі постало непросте завдання: бути свідками істини у світі, який не переймається правдою. Відвідавши Багдад під час страждань іракського народу, я зі зворушенням дізнався про Багдадську академію гуманітарних наук, засновану братами 2012 року. По всій території Іраку існують школи, якими опікуються наші сестри-домініканки, і це свідчить про те, що людство може процвітати лише тоді, коли шукає істину. Кожна школа – це знак нашої надії на майбутнє наших дітей.

Отже, це чудово, що в розпал цієї безглуздої війни домініканці продовжують вчитися та викладати. Я був присутнім на відкритті Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського, яким домініканці в Києві керують упродовж останніх 30 років. На щастя, цей навчальний заклад працює і сьогодні. Брат Петро продовжує читати онлайн-лекції із синоптичних Євангелій. Кожна година навчання чи викладання стає знаком надії на те, що ця безглузда жорстокість не матиме останнього слова. «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йн 1, 5).

Будь-яка влада, заснована на брехні, не може існувати довго, адже це порушує основи людського співіснування. Нещодавно наш брат Павло Крупа ОР з’явився в одному кліпі TikTok. Хтось запитав у нього, що б він сказав молоді? Він відповів: «Знаєте, ви ж запитуєте священика, а саме – священика католицької церкви. У мене є що сказати і молодим, і старшим. Шукайте правду, і правда зробить вас вільними…». Протягом двох-трьох днів це відео набрало 5 мільйонів переглядів. Наразі ця цифра перевищила вже 10 мільйонів. Відео має 1,7 мільйонів лайків. Втім, мало хто із тих, кому сподобалось це відео, усвідомлювали, що брат Павло цитує Ісуса. Ці євангельські слова вказують на справжній духовний голод: «Спізнаєте правду, і правда визволить вас». Я також дякую Богу за всіх викладачів та учнів, а також за журналістів, які ризикують своїм життям, щоб поділитися зі світом правдою про ваші страждання.

Ми також пам’ятаємо ваших російських братів і сестер, які мають мужність протестувати проти брехні Кремля, навіть під загрозою ув’язнення. Нас дуже зворушили слова російського католика, які він вимовив із амвона, про те, що йому соромно за те, що вчинила його країна. Це вияв мужності та надії!

Отож, мої любі брати та сестри! Вас підтримують молитви та любов Домініканської родини у всьому світі. Дякуємо вам за те, що в цьому осерді божевілля ви залишаєтеся видимими свідками Христа, Який буде з нами до кінця віків. Ми поєднані з вами в найвищому прояві вдячності, святій Євхаристії, Таїнстві нашої надії, та віримо, що війна буде переможена. Ми дякуємо за вияви милосердя й доброти, які є насінням врожаю, що принесе Господь. Нехай ваше домініканське прагнення до істини стане символом того, що влада брехні не існуватиме вічно. І нехай Бог якомога швидше подарує мені можливість бути з вами разом в Україні! Пробачте мені мої недосконалі слова.

Ваш брат у святому Домініку
Тімоті Редкліфф ОР

Блекфраєрс, Оксфорд, Сполучене Королівство
21 березня 2022
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. ред.]

Джерело: https://info.dominikanie.pl/2022/03/list-do-rodziny-dominikanskiej-w-ukrainie/

Переклад: Антон Фоменко