Суспільний вимір надії

Людині властиве прагнення діяти і перетворювати світ, змінюючи його на краще для себе та для інших, особливо ж у складні часи. Роздумуючи про суспільну надію, теолог Папського Дому о. Войчех Ґєртих ОР закликає не знеохочуватись і наголошує, що правдива надія передусім має бути скерована до Бога і в Ньому закорінена.

Спосіб, в який розуміють хід історії, відображається на розумінні сучасності, як і на надії, що мобілізує до суспільної активності. Людина ставить собі запитання не лише щодо особистого життя, в якому переплітаються радості й страждання, в якому є любов та її відсутність, є гріх, чеснота і Божі благословення, і яке йде до якогось незнаного, хоча й накресленого вірою позаземного буття.  Людина запитує себе також і про суспільний вимір власного життя. Вона має надію, що щось із її діяльності після неї у цьому житті залишиться.  Може, те, що вона робить, якимось чином вплине й на те, що в певному вимірі деякі справи цього світу та світу близьких людей точитимуться краще.

Яким є сенс цієї людської надії, яка не сягає аж так далеко, як майбутнє життя з Богом, але й не заперечує надії Божої, відкритої на таємницю, що її Бог відкриває крок за кроком у земному існуванні й повністю відкриє вже у вічності?

Есхатологічна перспектива справляє вплив на переживання земних років.

Людина прагне жити для чогось. І ці прагнення стосуються не лише особистого життя та життя найближчих. Вони охоплюють також і суспільну історію, що твориться в людини на очах, так само й історію національну та всесвітню. Якщо інтерпретація суспільних змін залишає місце для людського внеску і, що більше, якщо у вірі наше земне життя сприймається як єдине, унікальне місце, де відбувається спілкування з Богом, а любов’ю твориться простір для плідної Божої благодаті, то ця надія, поєднана з інтерпретацією буття, надає сенсу поточному життю й породжує щедрість. Ця щедрість природним чином стосується буття земного, але має понадземний горизонт, і тому спроможна опиратися труднощам. Божа надія знає: навіть якщо у рамках свого життя ми не побачимо плодів нашої праці, то вона все одно має сенс.

Горизонт надії сягає далі – поза межі власного життя. Божа надія дозволяє триматися складних цінностей, здавалось би – безнадійних, навіть ціною мучеництва. При цьому вона дозволяє змінювати суспільний вимір життя.

Християнина не лякає те, що його жертовність інколи реалізується у тривалій перспективі.

Натомість якщо погляд на історію виходить із того, що її перебіг, неминучий і детермінований, провадить до перспективи, вже стало визначеної об’єктивним історичним процесом, то суспільна надія виражається інакше. Якщо виходити з припущення, що історія світу розігрується за якимось усталеним, абсолютно незмінним планом, то людина може щонайбільше вписатися в цей план або бути несвідомо втягненою у вир подій.

Це не означає, що в такій перспективі немає місця для суспільної надії, яка оживлює щоденну жертовність. Були люди, по-геґелівському переконані, ніби історія становить об’єктивний прояв божественного духа світу, що неухильно провадить до якогось осяйного, псевдорелігійного майбуття, в якому цей самий дух світу стає дедалі вільнішим. Були також люди, переконані по-марксистському, що історичний процес рухається завдяки локомотиву класової боротьби, провадить через суспільно-політичну формацію соціалізму до прекрасного комунізму. Такі люди були здатні до жертовності заради революційного зламу, що наближався. Надія на суспільні зміни, яким гарантовано успіх, давала їм сили зносити труд і поразки. Та оскільки їм бракувало справжньої релігійної віри й Божої надії, скерованої до Творця, вони мусили чекати на плоди своїх зусиль ще за власного життя. Їм було важко сягати надією поза перспективу мучеництва. Революціонер-атеїст мусить швидко побачити наслідки свого втручання, навіть якщо він з альтруїстичною настановою думає також і про майбутні покоління. Християнин же знає, що інколи добрі справи мусять пройти через хрест і страждання, але попри все не знеохочується, довіряючись Богові.

Фрагменти з книги «Віра і дія» («Дух і літера», Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського, 2014).