Перемога безсумнівна
Проголошувати Євангеліє в наш час – справжній виклик і водночас глибока потреба. Як нам дійсно стати посланцями Доброї Новини серед війн, голоду, ненависті, страждання? Колишній Генеральний магістр о. Тімоті Редкліфф ОР розмірковує про головні перешкоди, які слід долати, щоб християни несли світові надію та були іконою Бога Живого.
Що християни можуть дати сучасному світові? Як визначити «благу звістку», яку вони несуть? Я б не став претендувати на її «визначення» і, очевидно, не в кількох словах. Але хочу сказати ось що. Одна велика людина – лютеранський теолог Дітріх Бонгьоффер – був страчений нацистами 9 квітня 1945 року в концтаборі Флоссенбург. Напередодні він зумів передати своєму англійському другові Джорджу Беллу, англіканському єпископу Чичестера, послання: «Перемога безсумнівна».
Перед обличчям людських страждань, війни, злиднів, ненависті ми можемо сказати: «Перемога безсумнівна». Перед обличчям геноциду в Руанді, трагедії на Балканах, коли поразка людства здається остаточною, ми можемо сказати: «Перемога безсумнівна». У житті кожного, навіть коли нам здається, що нас покинула мужність і здатність любити, ми можемо сказати: «Перемога безсумнівна». Коли смерть забирає в нас кохану людину і нам здається, що майбутнього більше немає, ми розуміємо, що це неправда. Пасхального ранку учні виявили, що любов подолала ненависть, а дружба – зраду, що сенс узяв гору над безглуздям, що Бог сильний і робить нас сильними. «Перемога безсумнівна».
Якось в одному з храмів Стамбула я побачив дуже гарну фреску XIV століття, на ній був зображений воскреслий Христос, який розриває пута смерті та визволяє Адама і Єву. Якими б не були пута, що нас зв’язують, і в’язниці, які нас втримують, ми можемо возрадуватись і сказати: «Перемога безсумнівна».
Які головні перешкоди треба сьогодні подолати у масштабах всієї Церкви, щоб сповістити про це світові? На мій погляд, перша з них – знайти спосіб сповістити Євангеліє тим, які, схоже, зовсім забули Бога. Це переважно стосується західного світу. Ми живемо в епоху, перенасичену зображеннями. Преса, реклама, телебачення, комп’ютери діймають нас картинками, які обіцяють нам життя в піднесеному настрої, щастя та сповнення бажань. Коли політики переживають труднощі, часто кажуть, що в них «проблема іміджу», тож вони звертаються до консультантів. Доводиться визнати, що Церква сьогодні також зіткнулася з «проблемою іміджу». Вважається, що вона напівмертва, наводить нудьгу, моралізує. Однак для того, щоб змінити цю ситуацію, ми не будемо звертатись до консультантів чи шукати нових шляхів «презентації» нашого «товару» на ринку. Християнство не має з цим нічого спільного. Разом з тим, хіба наші надії не зосереджені на образі Христа – imago Dei – образі Божому? Сьогодні християнство може подолати всі труднощі, якщо явить цей Образ, Його красу, сяйво, життєву силу.
Наші вулиці заповнені обличчями. Обличчями поп-зірок, кіноакторів, футболістів, політиків, які усміхаються, обіцяючи нам золоті гори. Проте це лише маски. В глибині серця ми прагнемо знайти обличчя, яке б усміхалося нам щиро і справді дивилося б на нас. Псалми наповнені бажанням бачити обличчя Бога: «Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя твого від мене» (Пс 26, 8-9)*. І нам потрібно явити це обличчя – ікону Бога Живого, Який є Христос.
Друга наша перешкода – усі ті, про котрих забули. Ми живемо в епоху глобальної економіки, яка щодня з’єднує нас із чимраз більшою кількістю людей. Ніколи раніше не виділялося стільки коштів на дослідження в галузі медицини, однак 90% з них призначені для хвороб багатих. Навіть тут, на наших вулицях, у Лондоні, Парижі чи Римі, стільки забутих нами людей, стільки прихованої бідності та інших нових видів невлаштованості. Якщо ми хочемо проповідувати благу звістку про Царство Небесне, де збереться все людство, то мусимо зробити цих людей явними, видимими.
Про останню перешкоду ми вже говорили – це люди, які побачили інше обличчя Бога. Ми повинні дуже уважно до них ставитись, навчатися в них, вести з ними діалог. Мені часто доводиться чути, що проповідь та діалог – різні речі. Та я не згоден із таким підходом. Не буває проповіді без діалогу. Як я можу сказати що-небудь іншій людині, якщо не розпочну з нею розмову?
Як християни, ми проголошуємо, що Христос – «світло світу». Саме в такому ключі ми намагаємося зрозуміти сучасний світ, «просвітити» його та піддати критиці. Та водночас ми – люди своєї епохи і живемо в певній культурі поряд із нашими сучасниками, читаємо сучасні книги, дивимось сучасні фільми. Нам не чужі смаки й упередження, сильні та слабкі сторони, характерні для нашої епохи. Ми користуємось її інструментами і знаряддями: психологією, соціологією, антропологією, які допомагають нам зрозуміти Слово Боже та по-іншому побачити світ. Мене надзвичайно втішить, якщо ми зуміємо бути християнами, які прагнуть зрозуміти сучасний світ, і водночас сучасними людьми, які прагнуть зрозуміти християнство. У такій взаємодії є напруга, але вона динамічна. Це Слово Боже, яке стало тілом у цьому світі.
о. Тімоті Редкліфф ОР
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача].
Фрагменти з книжки «Я называю вас друзьями»
Переклад з російської: Мар’яна Шіпош