Світло, що пронизує темряву
Коли навколо морок, важливо довіритись тому, хто може вивести до світла. Осмислюючи подію Стрітення Господнього, о. Войчех Гомулка ОР закликає з надією та відвагою прагнути правдивого Світла, відкриватись Йому назустріч, наповнюватись Ним, щоб розуміти, хто ми насправді, і самим ставати світлом для світу.
«Cвітло на просвіту поганам і славу твого люду – Ізраїля» (Лк 2, 32)*
Перечитуючи слова старця Симеона, ловлю себе на думці, що самого себе я не включаю до категорії «поган». Адже я вірю! Та справа в тому, що ці слова якраз повинні нагадати мені, що я – не єврей – походжу від язичників, і наш Господь Ісус Христос, Син Божий, Світло від Світла, прийшов, щоб і мене просвітити своїм світлом.
Що це за світло? Фізика розрізняє два терміни на означення поняття «світло», і обидва – що цікаво! – включив у свій переклад Святого Письма латиною святий Ієронім – lux та lumen. «Lux» означає світло, яке щось освітлює, та описує кількість світла, що падає на поверхню. Це слово знаходимо у Вульгаті, зокрема, в Нагірній проповіді, коли Господь Ісус каже: «Ви – світло світу» або ж «lux mundi». Натомість «lumen» – просто світло саме собою, цей термін окреслює кількість світлової енергії, що випромінюється певним джерелом світла.
Господь Ісус, як істинний Бог та істинна людина, є водночас lux та lumen, тому що прийшов не лише для того, аби просвітити нас ззовні – щоб ми зрозуміли, хто Він, хто ми і ким для нас є інші люди. Він також прийшов, щоб через Нього ми самі наповнилися Божим Світлом, щоб за Його подобою ми дійсно могли бути світлом для світу, який перебуває в темряві. Для цього мусимо визнати, що ми – язичники за народженням, а також через гріхи, здійснені після хрещення, тобто чужі для Бога. І лише Він, наш Месія-Спаситель, може це змінити. Тільки в момент навернення, тобто в первинному сенсі просвітлення нас Божим Світлом, розпочинається процес прийняття цього Світла.
Про це свідчить старець Симеон – «праведний та побожний [що] очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому» (Лк 2, 25). Він прийшов до храму саме в той час під натхненням Духа, перемінений Божим Світлом, щоб прийняти повноту. Та чи потрібно чекати старості, щоб у повноті прийняти Добру Новину? У певному сенсі так. Має настати повнота часу. Для нас це означає, що прагнучи святості, ми потребуємо великої терпеливості, особливо щодо себе самих. Богові не бракує терпеливості щодо нас, та це не звільняє нас від того, щоб докладати зусилля на цьому шляху.
Як пише пророк Ісая у версії Септуаґінти – грецького перекладу Святого Письма з третього століття до Христа: «Хоча ще ніч, душа моя вже стає перед Тобою, Боже, бо заповіді Твої – світло для землі» (Іс 26, 9а). Пророк вказує на те, що важливий не тільки момент зустрічі з Богом, але й підготовка до цієї зустрічі – час, коли ми ще не бачимо Бога, проте дозволяємо Йому вести нас у темряві нашої віри та з надією очікуємо повноти Любові, якою є Він Сам. І не тільки це – важливо й те, що Бог чекає на нас, навіть якщо ми ще не можемо бути з Ним, тому що темрява Його відсутності нас поглинає. Кожен із нас перебуває на різних етапах духовного життя, у кожного з нас воно різне, але Бог знає, яким чином кожному з нас Він може передати своє світло, щоби нас торкнутися і зцілити. Усе, що ми здатні зробити – прагнути цього, наскільки це можливо.
Ймовірно, дехто вже пройшов певний шлях навернення і насправді не бунтує проти Божих заповідей. Але й тоді, згідно з теологією святого Йоана від Хреста, також може залишатися в темряві. Однак це вже не темрява гріха, а темрява віри – споглядання Бога, який є настільки яскравим Світлом, що це засліплює тих, які до Нього наближаються. І таке просвітлення нам також потрібне, щоб ми – ніби вже й не язичники – дійсно перестали ними бути, облишили свої очікування щодо Бога та свої уявлення про Нього. Бо тільки тоді, коли нас повністю огорне Боже Світло, ми, звичайно, в духовному сенсі, побачимо Його. Тоді ми приймемо це Світло, що наповнить наш розум чистою Істиною та спонукатиме нашу волю тривати в Любові, яка є джерелом життя (пор. Пс 36, 10).
Сама подія Стрітення або, краще сказати, Принесення Господа Ісуса до храму з перспективи Пресвятої Родини стає для нас ще одним ключем до розуміння того, що ми можемо зробити у відповідь на дії Бога. Оскільки все походить від Нього, то й ми повинні Йому все довірити, тобто принести, нічого не приховуючи для себе, не боячись втратити, але з вірою, що Бог є Господом усього, і навіть якщо нашу душу, як душу Марії, має пронизати меч, то тільки для більшого блага.
Існують різні варіанти тлумачення пророцтва старця Симеона – чи то йдеться про смерть Господа Ісуса, чи, може, про подію, описану в другому розділі Євангелія від св. Луки, коли батьки загубили дванадцятирічного Ісуса в храмі. Проте в обох випадках, без сумніву, йдеться про більше благо для Марії, щоби вона ще більше відкрилась на дію Бога, а також про більше благо для світу, якому смерть Христа об’являє повноту любові, а Його загублення в храмі стає приводом дати вчителям Ізраїлю відповіді на запитання, які виявляють правду про Його мудрість.
Отже, ніщо не відбувається без Божого Провидіння, але все призначене для того, щоб вести світ від темряви до світла – чи то з Божої волі, чи то з Його допусту. Усвідомлюючи це, нам залишається просити у Бога благодаті, щоб ми, за словами однієї молитви, «хотіли так, як не хочемо», довіряючи Богові все, що з нами трапляється, і в такий спосіб відкриваючись на Світло, якого ми ще не бачимо, але яке вже сяє в темряві – правдиво і в повноті.
о. Войчех Гомулка ОР
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма (крім Іс 26, 9а) наведені за перекладом Івана Хоменка – прим. перекладача.
Переклад з польської: Мар’яна Шіпош