ПІЗНАЮЧИ ДУХА СВЯТОГО: Дар Бога
Щоб стати дітьми Божими і жити любов’ю Христа, ми, люди, потребуємо Святого Духа – Бога, який себе самого дає в дар. Продовжуючи цикл дописів про Третю Особу Трійці, о. Томаш Самульнік ОР заохочує до роздумів про божественність Святого Духа, Його буття Божим Даром та Його головне завдання – провадити людей до повноти істини.
Що означає ім’я «Дар», коли ми говоримо про Святого Духа? У чому сутність Дару, який походить від Бога? Відповісти на ці запитання нам допоможе передусім Слово Боже, систематизацію якого знаходимо в Катехизмі Католицької Церкви. А щоб поглибити і розширити розуміння незбагненного Слова Божого, ми звернемося до вже відомих нам із попередніх роздумів теологів – святого Августина Гіпонського та Йозефа Ратцінгера (Бенедикта ХVI).
Катехизм Католицької Церкви у статті 733 навчає: «Бог є Любов» (1 Йн 4, 8.16), а любов – перший дар, що містить у собі всі інші, «…любов Бога розлита в серцях наших Святим Духом, що нам даний» (Рим 5,5)*. На рівні досвіду віри ці слова може зрозуміти лише той, хто молиться, тобто перебуває в сопричасті зі Святим Духом. Саме Він є натхненником християнської молитви, таким чином творячи її зміст. Однак, щоб дати можливість нашій вірі повніше заглибитись у розуміння цієї істини, викладеної в Катехизмі, подивімось, що про це пише святий Августин Гіпонський.
У своєму трактаті «Про Трійцю» цей славетний Отець Церкви стверджує, що Святий Дух завжди є Даром Бога – Богом, який дарує, і Богом, який сам себе дає в дар (Св. Августин, Про Трійцю, V 14, 16). Отже, Божий Дар – це сам Бог. Тільки Він єдиний є даром, гідним Бога: як Бог, Він не дає нічого іншого, крім самого Бога – себе самого і в Ньому все. У правдивій християнській молитві не просимо нічого іншого, крім Божого Дару, яким є сам Бог.
Йозеф Ратцінгер, коментуючи цю істину, сформульовану «доктором благодаті», стверджує: «Єдине, про що тут насправді йдеться, це те, що Бог як дар дійсно має бути Богом — йдеться про божественну сутність Святого Духа». Цим твердженням Ратцінгер окреслює ще одне важливе для наших роздумів тринітарне питання, над яким варто замислитись, а саме – про божественність Святого Духа. Іншими словами, чому і в який спосіб Святий Дух є Богом? «Як це, — запитує Ратцінгер, — що Дух, який є «Богом від Бога», не є також Сином? У чому тут різниця?» Відповідаючи, він посилається на текст Августина: «Він (Святий Дух) походить від Бога не як народжений, а як даний у дар. Тому Його не називають Сином, адже Він не є ані народженим, як Єдинородний, ані «сотвореним»…., як ми» (Св. Августин, Про Трійцю, V 14, 15).
Святий Августин вказує тут на три способи походження від Бога: народжений (natus) – даний у дар (datus) – сотворений (factus). Сутність Сина та Його особливі стосунки з Отцем найкраще можна описати словами «народжувати» і «бути народженим», а Духа — словами «давати в дар». Отже, основним способом існування Святого Духа є буття даром, у якому сам Бог дає себе. Августин додає: «Тут (у Бога) немає підпорядкування Того, хто дає себе в дар, ані панування Того, хто дарує, тільки єдність серця обох» (Св. Августин, Про Трійцю, V 14, 15). Отже, святий Августин підтверджує те, що, на його думку, означає ім’я «Святий Дух»: це ім’я виражає саме те, що об’єднує – внутрішню єдність імен «Любов» і «Дар».
Чудовий образ, що відкриває правду про Святого Духа як про дар, знаходимо в його коментарі до молитви «Отче наш»: «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні». Він є «нашим хлібом» — нашим не в тому сенсі, що нам належить, а лише цілковито дарованим нам як дар. «Наш» Дух не є нашим Духом (див Св. Августин, Про Трійцю, V 14, 15).
Які наслідки має прийняття Дару Святого Духа для того, хто його отримує? У статтях 734 та 735 Катехизму Католицької Церкви читаємо: «Оскільки ми вмерли або принаймні поранені гріхом, то першим наслідком дару любові є відпущення наших гріхів. Саме спільність у Святому Дусі (2 Кор 13,13) є тим, що в Церкві повертає хрещеним Божу подобу, втрачену через гріх. Тоді Святий Дух уділяє нам «завдаток», або «зачаток», нашої спадщини (пор. Рим 8, 23; 2 Кор 1, 22.): саме життя Святої Трійці, яке полягає в тому, щоб любити, як «Бог полюбив нас» (пор. 1 Йн 4, 11-12.). Ця Любов (описана в 1 Кор 13) є засадою нового життя у Христі, яке стало можливим тому, що ми «прийняли силу Святого Духа», коли зійшов на нас (Ді 1, 8).
Тому ми не в змозі щодня жити, дотримуючись засади любові до ближнього, якщо не приймаємо радикальних рішень щодо цілого нашого життя в перспективі його завершення та остаточних речей. Якщо в перспективі смерті ми не звільнимось від того, що пропонує нам світ, тоді страх паралізуватиме любов у нашому житті. Тоді десь, колись ми зрадимо цю любов. Тоді наша любов просто не буде справжньою. Ми не зможемо самі її реалізувати. Бути учнем Христа означає жити Його любов’ю. Тому варто зізнатися самим собі, що ми потребуємо Дару Святого Духа і маємо відкритися на цей Дар.
Пам’ятаймо, що Господь Ісус перед відходом пообіцяв своїм учням: «Тож коли зійде той, Дух Істини, він і наведе вас на всю правду» (Йн 16, 13). У цьому й полягає головне завдання Духа: провадити до повноти істини. Яка ж вона? Це не наукове знання чи філософське вчення, навіть не життєва мудрість. Це любов Бога до нас, любов, яка сягнула цілковитого поєднання з нами! Як правдива любов, однак, вона не нав’язується, а чекає відповіді. Бог ніколи не змушує і не поневолює, а завжди каже: якщо хочеш, ходи! Бог неустанно промовляє всередині нас, але в більшості випадків ми Його не чуємо. Його мова – це мова любові. Святий Дух, який живе в нас, якщо ми цього прагнемо, навчає нас користуватися Його мовою любові у повноті правди.
Що з цього випливає? Через цю Силу Духа діти Божі зможуть приносити плід. Той, хто прищепив нас до справжньої виноградної Лози, вчинить, що ми приноситимемо «плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброту, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5,22-23). «Дух є нашим життям»; чим більше відрікаємося самі себе (пор. Мт 16, 24-26), тим більше «пристосовуємося до Духа» (Гал 5, 25): «Через Святого Духа здійснюється повернення до раю, піднесення до Царства Небесного й до усиновлення: завдяки Йому ми з довірою можемо називати Бога нашим Отцем. Він робить нас учасниками благодаті Христа і чинить, що ми називаємося синами Світла. Він також є завдатком вічної слави» (Св. Василій Великий, Книга про Святого Духа, 15, 36.) (KKЦ 736).
Джерелом плодів, що походять від Святого Духа як результат дії Того, хто творить в людині добро, якраз і є Дар Духа. Саме Він передусім відкриває нам Божу любов і показує наслідки її дії в житті вірних.
Насамкінець згадаймо слова молитви святого Павла з його Послання до ефесян: «І щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (Еф 3, 17-19).
о. Томаш Самульнік ОР
Джерела:
- Катехизм Католицької Церкви
- Святий Августин, Про Трійцю
- Йозеф Ратцінгер, Народ і Дім Божий у вченні св. Августина про Церкву
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка – прим. перекладача.
Переклад з польської: Мар’яна Шіпош