Сенс життя і земні блага
Що означає «дбати про горішнє, а не земне»? Чи статки становлять перешкоду на шляху до Божого Царства? Як утримати баланс між матеріальними й духовними благами? Подібні питання проодвжують хвилювати багатьох. У своїх роздумах о. Петро Балог ОР нагадує про те, що є справжнім багатством і де його шукати.
Питання про сенс життя не менш важливе, ніж питання про стосунки з Богом. Яким має бути це моє єдине й неповторне життя тут, на землі? Чи треба відмовлятися від усього, що мені здається добрим і приємним – і заради чого? Чому Богові не подобається, коли людина хоче зазнати приємності, земної радості й насолоди від життя? Ці запитання, мабуть, виникали ще задовго до християнства, якщо у деяких важливих сферах життя треба було вводити письмові заповіді – дороговкази моральної поведінки.
Проте коли читаємо книгу Проповідника, то виникає трохи інше враження про радість і щастя в цьому житті: «Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот – геть усе марнота» (Проп 1, 2). Це знамените «vanitas vanitatum» – «марнота марнот» – змушує майже кожного хоч трохи замислитися про те, що таке насправді щастя й чому все, що відбувається на землі, заслуговує називатися марнотою. Навіть коли щось викликає в нас радість, воно все одно не вічне, все проминає і зникає, а прагнень так і не вдається наситити. Проповідник нагадує про те, що, по суті, ми й самі бачимо: те, чого так часто бажаємо, насправді фальшиве, недостатнє, хіба втішає амбіції, але не дає повного спокою та миру.
Світ не поганий, а лише недостатній, тому наші прагнення мусять піднятися понад нього, інакше зійдемо на манівці в пошуках справжнього задоволення.
Св. Павло в Посланні до колосян наказує шукати того, що вгорі: «А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне. Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі» (Кол 3, 1-3). «Думати не про земне» – це не заохочення забути про всі повсякденні обов’язки. Апостол Павло далі пояснює, про що йому йдеться і що він має на увазі, кажучи про «земне»: «Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство» (Гал 3, 5).
Отже, «земне» в даному контексті – це гріхи. Горішнє ж – це місце, де Христос перебуває після воскресіння, Царство Боже. Проте це Царство також є «посеред нас», воно «близько». Якщо людина, живучи ще тут, на землі, знайде Царство, то воно справді буде «посеред нас». А де Царство Христа, там і Його мир і радість, там заспокоєні всі найглибші прагнення. Особа, яка знайшла його, найбагатша на землі, адже недарма кажуть, що найбагатший не той, хто найбільше має, а той, хто вже нічого не потребує.
Христос якось розповів притчу про багатія (див. Лк 12, 13-21), який, поза сумнівом, не був по-справжньому багатою людиною. Не тому, що чогось не мав – навпаки, він мав усе, надто коли добре родила земля. Для земних благ багатій готував порядне забезпечення, а для найціннішого скарбу, яким, за словами Христа, є душа, не надбав жодного. Тому не дивно, що невдовзі мусив його втратити, а отже, стати найбіднішою людиною. Кожна людина найбідніша, якщо не багатіє в Бога.
Чи Ісус Христос засуджує багатство? Якби так було, то він докорив би жінці, яка намастила Йому голову коштовним миром (див. Мт 26, 6-13).
Якщо багатство призначене для добрих цілей, особливо для діл милосердя, то воно стає засобом, за допомогою якого Бог помножує добро у світі.
Якщо ж хтось громадить статки тільки заради них самих, багатство перетворюється на ідола. У притчі про багатія йдеться про мету життя, у буквальному й переносному сенсах. Буквально – коли Бог запитує: «Безумний! Цієї ночі душу твою зажадають від тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк 12, 20). Чи це мета життя – збирати, щоб під кінець усе втратити?
Бог прагне нашого щастя, тому не хоче, щоб ми втратили те, що найцінніше і з чим інше навіть не варто порівнювати – нашу душу. Конкретно це втілюється в таких скарбах, як справедливість, доброта, милосердя, мудрість, які ніколи не зникнуть. Коли людина усвідомлює, що справжнє багатство – у серці, а не в кишені, тоді стає справді багатою, радісною та щасливою.
Якщо багатітимемо в Господі, інші люди вважатимуть нас безумними, а Бог – мудрими; якщо багатітимемо матеріально, інші люди будуть вважати нас мудрими, а Бог – безумними. Мусимо вибрати одну з цих мудростей: або Божу, або людську.
о. Петро Балог ОР
Фрагмент із книжки «Віра шукає розуміння. Подорож стежками пізнання» («Кайрос», 2018).