Дари волхвів
Щороку ми згадуємо трьох загадкових царів-мудреців зі Сходу, які вирушають за зорею до Вифлеєма. Що ми про них знаємо? Роздумуючи про надмірне споживацтво і «виклик дарування» в сучасному світі, о. Семюел Бурке ОР звертає увагу на символізм принесених волхвами дарів і нагадує про істинний сенс Богоявлення.
Напередодні Різдва дехто, можливо, зіткнувся з трудністю, гадаючи над тим, що б подарувати рідним і друзям. Часто можна почути фразу: «Що купити комусь, у кого, схоже, все є?» Ця проблема, характерна для країн «першого світу», з одного боку, цілком безневинна, однак, якщо замислитись глибше, вона досить-таки бентежить. Заохочення купувати речі для себе й для інших спостерігається на багатьох рівнях. Реклама має на меті переконати нас прагнути чимраз більшого, знижки надають таким бажанням нагальності, а будь-який економіст скаже вам, що витрати споживачів життєво важливі для здоров’я економіки. Чого ж ми досягли таким матеріалістичним підходом? У газетах читаємо про фінансову кризу, кліматичну катастрофу та силу-силенну «сміття». Ще на початку дев’ятнадцятого століття англійський поет Вільям Вордсворт зауважив: «Отримуючи і витрачаючи, ми марнуємо свої сили». Та чи міг він передбачити, яких масштабів це досягне?
Тепер поміркуймо над дещо іншою, більш рідкісною «проблемою», яка, проте, ілюструє набагато кращу ситуацію: «Що подарувати тому, хто, схоже, нічого не потребує?» Можливо, вам пощастило знати когось із таких дивовижних людей, яким речі, котрі можна купити за гроші, приносять мало задоволення або ж узагалі не тішать. Вони незбагненним чином вільні від подібної поверховості. Ці люди часто тішаться набагато простішим радощам, для них важлива присутність, а не подарунки. Вони втілюють у життя пораду архиєпископа Фултона Шіна: «Любити людей і користуватись речами, а не любити речі й користуватися людьми».
Назвімо цю дилему «викликом дарування». Може здатися, що це стало проблемою тільки у двадцять першому столітті, проте яскравим прикладом, безсумнівно, є ситуація, в якій опинилися волхви у першому столітті. Який дар принести Цареві Всесвіту? Звичайно, в Євангелії мудреці величають дитятко Христа «меншим» титулом – «цар юдейський», чим викликають в Ірода ледве стримуваний жах. І все ж зрозуміло, що вони вважали це дитя кимось набагато більшим. Зрештою, про Його прихід сповістила зоря, як було передбачено вже давно, і саме за цією зорею вони вирушили зі Сходу.
І хоч про цих таємничих осіб відомо небагато, з ними пов’язані деякі чудові традиції. У ранній Церкві Богоявлення було другим святом після Пасхальної Вігілії, під час якого звершувалось таїнство хрещення. Освячена вода після цих хрещень також використовувалася для благословення помешкань вірних. Крім того, з’явився звичай писати на одвірках освячених осель літери «C+M+B», що означає «Нехай Христос благословить цей дім» (Christus mansionem benedicat). Оскільки в той самий день згадували також і трьох царів-волхвів, схоже, хтось вирішив дати їм імена, використавши «C+M+B» як перші літери – Каспар, Мельхіор і Бальтазар. Вони ввійшли у вжиток, можливо, через те, що в шостому столітті імператор Юстиніан замовив у базиліці Сант-Аполлінаре-ін-Классе в Равенні мозаїку, на якій були зображені три мудреці, а під ними – ці імена.
Попри те, що такі деталі досить яскраві, вони не є суттєвими. Зрештою, святий Матей не вказує імен мудреців, і це, мабуть, багато про що свідчить. Однак він повідомляє нам — і про це знає кожна дитина — про те, що мудреці прийняли «виклик дарування» і принесли золото, ладан та миро. Пророк Ісая передбачив два з цих дарів: золото, гідне царя, і ладан для вшанування Бога [йдеться про Іс 60, 6 – прим. перекл.]. Миро, ароматичну смолу, яку використовували для підготовки померлих до поховання, Ісая згадує кількома розділами раніше (Іс 53), коли говорить про страждання Слуги Господнього. Таким чином, цей дар стає тривожним знаменням: той самий Месія, у якому сповнились усі пророцтва про прихід у славі нового божественного царя, також сповнить і пророцтва про Слугу Господнього, який зазнає страждань.
Три дари, принесені разом, виявляють, ким є це немовля і що йому судилося звершити. Ми могли б назвати їх «подарунковими сертифікатами» у найкращому сенсі: вони передбачають або ж символізують щось значно більше, ніж можливість негайного використання. Вони вказують нам на більш знакову майбутню вартість, що перевищує будь-яку безпосередню корисність.
Насправді сенс Богоявлення не в мудрецях, імен яких ми достеменно не знаємо, ані не в їхніх дарах, яких Ісус точно не потребував, навіть попри їхній глибокий символізм. Сенс Богоявлення – це Ісус, ім’я якого ми знаємо, і воно означає «Бог спасає». Ісус спасає і царів, і пастухів, і мудрих, і простих, і праведників, і грішників. Так, навіть тебе й мене. Це Його незрівнянний дар для нас. І єдина гідна відповідь на цей дар – та, яку запропонувала Крістіна Россетті [англійська поетеса XIX cтоліття – прим. перекл.] у своїх незабутніх рядках:
Що можу йому дати
Убога я?
Якби була пастухом,
Принесла б ягня;
Якби була мудрецем,
Принесла б свій дар
Тож дам йому те, що можу –
Серце своє віддам.
о. Семюел Бурке ОР
_______________
Текст вперше опубліковано під назвою “The Challenge of Gifting” на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (грудень 2021)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош