АДВЕНТОВІ ІСТОРІЇ: Прийду завтра

У передсвятковій метушні ми прагнемо добре підготуватись до Різдва, однак часто забуваємо про найважливіше. Звертаючись до «О-антифонів», якими Церква славить прихід очікуваного Спасителя під час останнього тижня Адвенту, о. Войчех Гомулка ОР радить заглибитися в роздуми про таємницю особливої близькості “Бога-з-нами” і невпинно чувати.

Cлово «адвент» перекладаємо як «прихід», пов’язуючи з перспективою приходу Христа у славі наприкінці часів. Проте спочатку для римлян, які користувались латиною, слово «adventus» означало повернення царя після переможної битви. Таке тлумачення, втім, не суперечить нашій християнській позиції, адже ми віримо, що Христос справді має знову прийти на землю, щоб нарешті повернути нас до Царства Отця, у якому запанує всеохопна слава.

Адвент, однак, є не лише очікуванням на парусію (до 16 грудня), але й підготовкою до щорічного святкування Різдва Христового (від 17 грудня). Хоча межа між цими двома частинами не настільки чітка, зважаючи на те, що про підготовку до свята на літургії згадується вже під час другого тижня Адвенту. І це не випадково. Подібно, як і з переходом від старого літургійного року, через урочистість Христа Царя, до нового року, що розпочинається приготуванням до парусії. Якщо там ми переходимо від страшного дня Божого гніву до радості сповнення обітниць, тут їх замінює оновлене нагадування про воплочення Христа, яке, як нагадує гімн години читань, «(…) зберегло світ від знищення».

Як бачимо, всі ці таємниці переплітаються між собою. Ми святкуємо Різдво, щоб підготуватися до другого приходу Спасителя. І тут можемо поставити запитання: «А як підготуватися до самого святкування Різдва?» Передусім – саме святкувати, тобто занурюватись у таємницю народження Бога у Вифлеємі. Це свято – час близькості, і не лише духовної. Особливо це помітно в родинному  контексті, коли ми відвідуємо своїх близьких, а вони нас, і коли намагаємося не зосереджуватись на тому, що нас роз’єднує, натомість єднаємося за спільним столом у Святвечір, співаючи колядки. Та не це найважливіше. Сам Бог у таємничий спосіб хоче прийти до нас у найбільшій близькості – у таїнстві Євхаристії. Це чудово виражає одна польська колядка, в останній строфі якої йдеться: «І ми чекаємо на Тебе, Господи, коли Ти прийдеш на заклик священника, ми вклонимось перед Тобою з вірою, що Ти присутній під виглядом хліба та вина».

Еммануїл, Бог з нами, найглибше присутній у Таїнстві Свого Тіла і Крові. Наша віра в Його присутність і, як наслідок, любов до тих, кого Він ставить на нашому шляху, визначають, чи приймемо Його наприкінці часів. До святкування Різдва, однак, можна підготуватися, і в цьому нам допоможе не прибирання в помешканні чи закупи, і навіть не тільки індивідуальне слухання слова Божого, а передусім глибше занурення в літургію або в спільну молитву Церкви.

Починаючи з 17 грудня під час вечірні, а також акламацій перед Євангелієм, ми молимося стародавніми «О-антифонами». Називаються вони так тому, що всі починаються з вигуку «О»… О Мудросте, О Вождю Ізраїля, О Кореню Єссея, О Ключу Давида, О Сходе, О Царю народів, О Еммануїле.  Кожен із них по-різному звеличує прихід Спасителя, якого сповіщали пророки. Бо Він є водночас і уособленою Божою Мудрістю, і Вождем Ізраїля, який його веде. Він походить від кореня Єссея, але Його прообраз — цар Давид. Він є Світлом від Світла і Сонцем, що сходить з висоти, але також Царем всесвіту і Тим, Хто, будучи Богом, розгорнув свій намет і замешкав серед нас.

Літургія має анамнетичний характер, тобто не лише згадує про минулі речі, але й впроваджує нас у їхню таємницю. Тож, співаючи «О-антифони» або навіть просто слухаючи їх, ми опиняємося поруч із тими, які ще з часів Адама очікували спасіння. І так само, як вони, ми можемо прагнути, щоб Бог на особистому рівні, в особистих стосунках з нами, звільнив від усього, що поневолює нас у цьому світі, і щоб, коли прийде, привів нас до повної свободи та щастя. Бачимо, наскільки важливо те, що тільки Він може це зробити. Наші зусилля також важливі, однак другорядні – вони є відповіддю на Його любов.

Сам я, багато разів намагаючись підготуватися до Різдва, завжди зазнавав невдачі… Не встигав поприбирати всього, що планував, чи приготувати усе, що повинен був, а мої постанови не були реалізовані так, як я собі уявляв.  Я заспокоївся лише тоді, коли почув від одного з братів, що той ніколи повністю не прибирає всього перед Різдвом, щоб не впасти в гордість. А потім від іншого приятеля, який процитував одного з Отців Церкви, про те, що оскільки Господь Ісус народився в яслах, він не намагатиметься зробити із себе золотого палацу, яким очевидно не є. Звичайно, я не закликаю відмовлятися від прибирання та молитви! Навпаки, але при цьому варто визначити пріоритети.

Не знаємо достеменно, коли Христос прийде знову, тож ми покликані невпинно чувати. Як Марія, яка не знала, коли народиться Ісус, але відчувала Його близьку присутність під своїм Непорочним Серцем. Приготування до свят та їх святкування в літургії, яке завжди актуалізується, тобто відбувається СЬОГОДНІ, містить виразний натяк відповіді на запитання «Коли Господь прийде?» або ж навчає, як нам чувати. Адже склавши початкові літери латинських слів «О-антифонів», прочитаних з кінця, отримаємо акронім «Ero cras», що означає «ПРИЙДУ ЗАВТРА».

о. Войчех Гомулка ОР

Переклад з польської: Мар’яна Шіпош