Розарій: у пошуках простоти, рівноваги і сенсу
Таємниці Розарію, розповідаючи про Божий задум Відкуплення людства, водночас вплітають нашу особисту історію в історію Спасіння. Колишній Генеральний магістр Ордену о. Тімоті Редкліфф ОР ділиться роздумами та власним досвідом цієї молитви, що займає важливе місце у житті й служінні братів-проповідників.
Те, що така проста молитва як Розарій особливим чином пов’язана з домініканцями, може видатись цікавим. Домініканців рідко уявляють простими людьми. Вважається, що ми зазвичай пишемо довгі й складні теологічні праці, така в нас репутація. Однак ми боролись за збереження Розарію. Він – nostra sacra haereditas[1], «наша свята спадщина».
Є давня іконографічна традиція зображувати Божу Матір, яка дарує Розарій святому Домініку. Був час, коли інші чернечі ордени почали з ревнощів замовляти картини із зображенням Божої Матері, яка дарує Розарій іншим святим, святому Франциску і навіть святому Ігнатію. Ми захищалися і в ХVII столітті, на мою думку, переконали Папу покласти край суперництву. Тепер дозволено зображувати Божу Матір, яка простягає Розарій лише святому Домініку.
Чому ж ця простенька молитва настільки дорога домініканцям? Напевно тому, що в серці нашої богословської традиції лежить прагнення простоти. Святий Тома Аквінський казав, що ми не можемо зрозуміти Бога, тому що Бог цілковито простий. Його простота перевершує наше розуміння. Ми навчаємось, долаємо богословські проблеми, випробовуємо наш розум, прагнучи наблизитись до таємниці Того, Хто є досконалою простотою. Нам доводиться виходити за межі складного, аби досягти простоти.
Існує хибна простота, від якої нам слід відмовитись. Це надмірна спрощеність тих, у кого завжди знайдеться відповідь на будь-яке запитання, хто все знає наперед. Або вони занадто ліниві, або ж нездатні думати. Але є справжня простота, простота серця та ясного погляду. Ми можемо дійти до неї лише поступово, милістю Божою наближаючись до осяйної простоти Бога. Розарій простий, справді – украй простий, але мудрою і глибокою простотою, якої ми так прагнемо і в якій ми віднаходимо мир.
***
Розарій – молитва мандрівників та прочан, таких, як ви. Я полюбив Розарій саме як дорожню молитву. Це молитва для аеропортів і літаків. Я часто промовляю її під час приземлення в незнайомому місці, коли запитую себе, що я там зустріну і чи є в мене чим поділитися. Це молитва зльоту, коли можна подякувати за все отримане від братів та сестер. Це молитва паломництва всередині Ордену. Я гадаю, що структура поїздок і подорожей відображена в Розарії подвійним чином: вона закладена в словах кожної молитви «Радуйся, Маріє», а також у чергуванні таємниць Розарію.
***
Особиста «Радуйся, Маріє» – молитва шляху, який належить пройти кожному з нас від народження до смерті, перетинаючи сьогодення. Але, зрештою, наше життя саме собою, як приватна чи окрема історія, немає сенсу. Воно набуває сенсу тільки всередині всеосяжної історії, що тягнеться від самого початку до невідомого кінця, від Сотворення до Царства Божого. І це триваліше охоплення дається нам у таємницях Розарію, що розповідають про історію Відкуплення.
Таємниці Розарію можна порівняти з «Сумою теології» святого Томи. Вони по-своєму розповідають, як усе приходить від Бога і все до Нього ж повертається. Бо кожна таємниця Розарію є частиною єдиної таємниці нашого Відкуплення в Ісусі Христі. Апостол Павло писав ефесянам, що Бог «дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне й земне» (Еф 1, 9-10)*.
Можна сказати, що кожна молитва «Радуйся, Маріє» представляє окреме життя людини у повноті її історії аж до смерті. Але всі «Радуйся, Маріє» охоплені історією Відкуплення, що триває. Нам потрібні два виміри, історія на двох рівнях. Мені потрібно внести порядок і сенс у власне життя, в історію моєї плоті й крові, з моїми поразками та перемогами. Якщо не знайдеться місця для моєї унікальної історії, то я просто-напросто загублюся в історії людства. Христос сказав: «Сьогодні будеш зі мною в раю». Отже, мені потрібна особиста «Радуйся, Маріє», моя особиста, непомітна трагедія, щоб протистояти моїй особистій, непомітній смерті. Моя смерть, мабуть, не матиме великого значення для людства, але для мене, швидше за все, вона буде дуже важливою.
Проте зовсім не достатньо дотримуватися лише особистісного рівня. Мені потрібно бачити своє життя включеним у велику трагедію божественного задуму. Одна моя історія не має сенсу. Особиста молитва «Радуйся, Маріє» має знайти своє місце в таємницях Розарію. Таким чином, Розарій пропонує досконалу рівновагу, яка потрібна нам, коли ми шукаємо сенс життя, як на індивідуальному рівні, так і на колективному.
о. Тімоті Редкліфф ОР
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача].
Фрагменти з книжки «Я называю вас друзьями»
Переклад з російської: Мар’яна Шіпош
[1] F. Baggiani, “Statuti, cinquecenteschi di Confraternita del Rosario”, Memorie Domenicane, 26 (1995), c. 221