Смиренний майстер осяйного скла
Життя і творчість блаженного Якова Ульмського – домініканського художника-вітражиста XV століття – відображають, мов його променисті творіння, водночас велич, довіру і досконалий послух. У ньому було багато молитви, праці, тиші, любові. Про його шлях до Ордену та служіння «мистецтвом світла» розповідає с. Маргарита-Йоанна ОPs.
Орден Проповідників відомий не тільки своїми славетними вченими та богословами, але й митцями, які залишили по собі твори надзвичайного натхнення і краси: Фра Анджеліко, Фра Карневале, Фра Бартоломео… Серед цих майстрів варто згадати ім’я блаженного Якова Ульмського, чия творчість насправді сяяла, адже безпосередньо пов’язана зі світлом – він був вітражистом.
Неможливо уявити мистецтво полум’яної готики без вітражів. Мерехтячи в променях сонця різнокольоровими барвами у напівтемряві старовинних соборів, вони створюють особливу атмосферу молитовного споглядання, у якій, здається, навіть самі стіни храмів возносять пісню хвали Богу. Скільки знань, таланту і праці вкладено у створення кожного з вітражів – таких крихких і водночас величних! Скільки часу та зусиль знадобилось для того, щоби з окремих кольорових скелець створити шедевр, який вражає своєю цілісністю, красою і гармонією! Усі ці знання й навички досконало опанував блаженний Яків Ульмcький.
Яків народився 1407 року в Ульмі, що в Баварії, і був другою дитиною у благочестивій родині Ґрізінгер (Griesinger). Вітражне ремесло він успадкував від свого батька Теодориха, який був професійним склярем і вітражистом. Так, допомагаючи в сімейній майстерні та навчаючись тонкощам складної техніки створення вітражів і розпису на склі, Яків провів щасливу й безтурботну юність у своєму рідному місті.
Прагнучи здійснити паломництво до Рима, щоб поклонитися мощам святих апостолів Петра і Павла та провести Великий піст у святому місті, 1432 року двадцятип’ятирічний Яків з благословення батьків вирушає в далеку і важку подорож. Залишившись без засобів до існування, він завербувався найманцем до неаполітанського війська. Однак розбещеність солдат вжахнула Якова, тож незабаром, відмовившись від військової кар’єри, він вступив на службу до адвоката в Капуї, де виконував обов’язки секретаря. Вірність і старанність Якова здобули прихильність до нього господаря настільки, що той довірив йому управління усім майном. Адвокат так цінував свого секретаря, що коли Яків після п’яти років бездоганної служби висловив бажання повернутись додому, щоб побачитися зі своїми старими батьками, той не захотів його відпустити. Проте Якову вдалося втекти. Але до Німеччини дістатись він так і не зміг – безгрошів’я змусило його знову повернутися до служби у війську.
Боже провидіння привело Якова в Болонью, куди він прибув, навіть не підозрюючи, що саме в цьому місті знайде своє покликання. Подія, яка радикально змінила його життя, відбулася тоді, коли він молився перед гробницею святого Домініка. Яків відчув внутрішній голос, що кликав його залишити все і приєднатись до Ордену Проповідників.
Звільнившись зі служби у війську заради того кроку, який він мав намір зробити, Яків рано-вранці пішов до найближчого храму братів-проповідників, де сподівався зустріти когось, хто б допоміг здійснити його прагнення стати домініканцем. І знову втручається Боже провидіння: перший брат, котрого Яків зустрів у храмі, виявився настоятелем монастиря – людиною святого життя, мудрою та розсудливою. Молодий вояк кинувся йому до ніг і попросив поради й допомоги. Вражений його благочестям, настоятель охоче обіцяє прийняти Якова послушником. Так 1441 року Яків зодягається в домініканський габіт. У своєму смиренні він прагне стати простим братом-співпрацівником – тобто тим, який мешкає в монастирі, але не приймає священничого сану і виконує роботу, що вимагає найбільшого упокорення.
Під час випробувального терміну Яків особливо ревно вправлявся у смиренні, на якому будував усю будівлю свого благочестя і прагнення до святості. Він щиро вважав себе гіршим за інших, а перед складанням обітниць кинувся до ніг кожного з братів, зі сльозами на очах благаючи, щоб вони виявили милосердя і не проганяли його через негідність. Після складання обітниць Яків постановив дотримуватися їх з досконалою вірністю та ретельністю. Він пунктуально виконував Статут і Конституції, практикував упокорення плоті та уникав лінощів як смертельного ворога душі.
Біографи описують щоденні благочестиві практики блаженного Якова – у них не було нічого надзвичайного, але було багато любові. Він завжди першим приходив на утреню. Від світанку аж до вечірні багато разів повторював молитву «Отче наш», як це належало робити братам-співпрацівникам. За його словами, ця молитва була йому солодша за мед. Перед Причастям Яків звершував нічне чування, а опісля проводив довгі години, розпростершись долілиць перед Пресвятими Дарами. Він особливо вшановував Пречисту Діву Марію, з ніжною відданістю оспівуючи її в антифоні «Ave Regina caelorum». Майже завжди, у тому числі під час праці, блаженний Яків перебував у тиші і спогляданні, часто заглиблюючись у переживання Страстей Господніх. Брати іноді бачили, як, перебуваючи в молитовному екстазі, він був оточений променями осяйного світла.
Перебуваючи душею і серцем на небесних висотах споглядання, Яків, однак, «твердо стояв на землі». Він завжди ладен був допомогти своїм братам, виконуючи численні обов’язки брата-співпрацівника. Але основним його обов’язком в Ордені стало виготовлення вітражів і розпис на склі. Тепер, вже у зрілому віці, Яків повернувся до того мистецтва, яке так майстерно опанував ще в ранній юності.
Та понад творчість, якій віддавав усі свої сили, блаженний Яків цінував послух. В історії збереглися два показові випадки з його життя, які красномовно свідчать про те, наскільки досконало він осягнув цю чесноту.
Якось настоятель, прагнучи продемонструвати послух Якова прелатові, який саме на той час гостював у монастирі, викликав його і вручив лист із проханням доставити його в Париж. Незважаючи на те, що така подорож зазвичай займала кілька тижнів і було пов’язана з багатьма небезпеками, Яків без жодних вагань узяв лист і висловив готовність негайно вирушити в дорогу. Єдине, про що він спитав: «Чи можу я спершу зайти до своєї келії, щоб узяти палицю й капелюх?»
Інший випадок ще показовіший. Уявіть ситуацію: ви витратили на роботу довгі години; і ось, коли до досягнення остаточного результату залишилося докласти ще зовсім трохи зусиль, без яких, однак, уся виконана робота може зазнати краху, керівник викликає вас до себе і дає інше доручення. Будь-яка людина у такий момент відчувала би гнів і роздратування. У точнісінько такій ситуації опинився і блаженний Яків: він майже завершив працювати над складним орнаментом вітража – залишилося тільки обпекти його в печі для закріплення фарби, і робити це необхідно було під чітким контролем, щоб скло не розплавилося. Та коли Яків вже поклав вітраж у піч для випалу, його викликав настоятель і доручив йому вирушити до міста збирати милостиню. Яків покірно, без найменшого невдоволення виконав це доручення, подумки вже прощаючись із вітражем, що буде безнадійно зіпсований. Яким же було його здивування, коли ввечері, повернувшись до своєї майстерні, він побачив, що вітраж не лише не згорів, але й набув кольорів надзвичайної краси!
Яків присвятив створенню вітражів і розпису на склі п’ятдесят років свого життя в Ордені Проповідників. Бог покликав його до себе у віці вісімдесяти чотирьох років 11 жовтня 1491 року. Він був похований у базиліці Святого Домініка в Болоньї. У 1825 році Папа Лев XII проголосив Якова Ульмського блаженним. День його пам’яті відзначається 11 жовтня.
На жаль, більшість творів блаженного Якова не збереглися. Однак і сьогодні ми все ж можемо милуватися його прекрасними вітражами в домініканському храмі та в каплиці Рінальді (також відомої як Santa Croce) базиліки Святого Петронія в Болоньї. У стрілчастих вікнах можна побачити зображення святих: вгорі – Йоан, Петро, Павло та Яків; внизу – Бонавентура, Григорій Великий, Августин і Домінік. Над ними – сцена Благовіщення. Зрештою, вітраж увінчує вікно-розетка із зображенням воскреслого Христа. Основний – золотистий – колір вітража вдало гармонує з червоними, синіми, рожевими тонами, створюючи дивовижні, найтонші переливи відтінків, що здаються перламутровими і зберігають яскравість протягом ось уже багатьох століть.
Вступ до чернечого ордену багатьма нерідко сприймається як відмова від своїх талантів і здібностей. Проте на прикладі життя блаженного Якова Ульмського ми бачимо, що це не так. Навпаки – саме Орден святого Домініка допоміг Якову «воскресити» і розвинути свій талант, дозволив йому проявитися у всій повноті й досконалості.
с. Маргарита-Йоанна ОPs
Текст уперше опубліковано в блозі «Путь в черно-белых тонах» (листопад 2016)
Фото: https://dominicanes-ua.blogspot.com/2016/11/blog-post_50.html#more