Неспокійні серця
Людина, яка є вінцем творіння, носить у собі глибинну тугу – неспокій і бажання, що перевищують можливості сотвореного світу. Роздумуючи про нашу природу та покликання людства, бр. Альберт Робертсон ОР нагадує, що тільки в Ісусі знайдемо сповнення головного прагнення наших сердець – нескінченного перебування з Богом.
Розповідь про шостий день творіння завершується словами: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут 1, 31)*. Тож досить дивно в наступному розділі Книги Буття почути про те, що в цьому сотвореному і впорядкованому світі є щось «не добре». Однак це не означає, що в творінні чогось бракувало, була якась проблема чи дефект. Передусім «не добре» стосується самотності Адама, яку святий Йоан Павло ІІ назвав первісною самотністю чоловіка, що знаходить своє сповнення у створенні жінки – Єви. Лише зі створенням Єви чоловік може нарешті видихнути на знак визнання тієї, з ким поділяє тіло і кості.
Водночас це «не добре» також свідчить про прагнення творіння до чогось більшого – більшого навіть, аніж потреба чоловіка у жінці, без якої він не здатен сповнити доручення Бога бути плідним і розмножуватися. Творіння досконале саме собою – досконале перед гріхопадінням, а всі недоліки спричинені нашим гріхом. Але сьомий день творіння – це день відпочинку та освячення, який, на відміну від інших днів, не має ні початку, ані кінця. Саме цього нескінченного суботнього дня чекає Адам. Це відчуття чогось, що є «не добрим», набагато фундаментальніше, ніж просто прагнення, яке Адам відчуває до Єви. Воно свідчить про наше глибинне усвідомлення: ми прагнемо більшого, ніж те, що можемо знайти в навколишньому світі. Навколишнього світу недостатньо, щоб нас повністю задовольнити.
Йдеться про той неспокій, який описав святий Августин, збентеження, яке можна заспокоїти лише тоді, коли ми спочинемо в Богові, коли увійдемо в той суботній відпочинок сьомого дня.
Звернувшись до другого розділу Послання до Євреїв, бачимо, що на початку автор цитує восьмий псалом, у якому возвеличується творіння, а точніше – роль людства в управлінні усім сотвореним. У цьому псалмі йдеться про те, що людина – вінець творіння, а наше сотворення на образ Божий відображене у пануванні над усім сотвореним (Бут 1, 28). Очевидно, що після гріхопадіння ми сприймаємо сотворений світ як вороже середовище, яке необхідно підпорядкувати в поті чола (Бут 3, 19). Але в Ісусі ми знаходимо відновлення істинного покликання людства. Вчинивши себе нижчим за ангелів і підкорившись смерті, Він пережив смерть за все людство, а тепер увінчаний славою та величчю. Іншими словами, це «не добре» у творінні, той неспокій, який завжди спонукає прагнути більшого, знаходить своє сповнення в Ісусі Христі.
Бог, який хоче «ввести багатьох синів у славу», прийняв нашу людську природу і пройшов дорогою страждань. Саме такий шлях страждання, що про нього Ісус говорив своїм учням, необхідний для Його тріумфального Воскресіння (Мк 8, 31; 9, 31; 10, 33-34). Як зауважує автор Послання до Євреїв, Бог, прийнявши нашу людську природу, і ми, які маємо бути освячені, «всі від одного». Тому Він відкрито називає нас братами і сестрами.
Тепер для нас стає зрозумілішим, чому Ісус підтверджує істину про те, що союз чоловіка та жінки у шлюбі робить їх одним тілом. Поступку дали Мойсеєві через те, що люди не бажали пізнавати правду, а брак послуху та розуміння передусім випливав із затверділості їхніх сердець та схильності до гріха. Тож підготовка учнів до Його прийдешніх Страстей – це вже не просто попередження про те, що Він повинен страждати, щоби згодом піднестись. Натомість Ісус вказує на нову можливість, яку відкриває Його єдина досконала Жертва. Тепер ми бачимо, що для нас означає освячення тим єдиним, хто є Святий, що означатиме для нас увійти в той суботній відпочинок, якого ми так прагнемо.
Пасхальне таїнство Христа дає нам нову силу жити згідно з Божим задумом, а шлюб, встановлений Богом як природний зв’язок творіння, піднесений до вищої, сакраментальної гідності, коли Христос, який єдиний освячує, вчиняє святими найінтимніші аспекти людського життя.
Є ще одна важлива річ, над якою варто замислитись: той глибинний неспокій, що відчуваємо всередині, заспокоїти самотужки ми не в змозі. Щоб увійти в цей нескінченний суботній день, мусимо уподібнитись маленькій дитині, усвідомлюючи, що в Царство не увійдемо власними зусиллями, а лише через сповнену любові дитячу довіру до Того, Хто нас освячує. Тут ми повертаємося до наших прабатьків, які прагнули нескінченного суботнього дня з Богом як чогось такого, що треба заслужити, здобути чи навіть украсти. Сьогодні ж Христос показує нам інший шлях, бо уподібнюючись дітям, ми, зокрема, наслідуємо їхню безпорадність, іншими словами, здатність приймати все як дар.
бр. Альберт Робертсон ОР
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка – прим. перекладача.
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (вересень 2021)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош