Вдень з людьми, вночі з Богом
Невпинний пошук близькості з Господом, гідна подиву ревніть у молитві, виняткова відкритість, любов і милосердя щодо людей, полум’яне прагнення спасіння всіх душ – про ці характерні риси духовності св. Домініка, що про них пише Марі-Умбер Вікер у книжці «Домінік та його брати-проповідники», нагадує о. Іриней Погорельцев ОР.
Святий Домінік, напевно, не навернув би так багато людей, якби не намагався ревно й невпинно поглиблювати надприродний зв’язок із Богом та всіма можливими способами зустрічатися з людьми, де б вони не перебували. Хіба міст не повинен мати таку ж міцну основу на березі, до якого веде, як і на тому, від якого починається? Усі свідки життя святого Домініка одноголосно підкреслювали подвійну спрямованість його діяльності – до внутрішньої і Божої дійсності та водночас до ближніх. Ніхто не описав цього краще, ніж Йордан Саксонський у своїй «Книжечці про початки Ордену Проповідників» (Libellus):
«Домінік притягував усіх до лона своєї любові. У денний час ніхто не шукав товариства братів або ж супутників у дорозі більше, ніж він, ніхто не був веселішим … Сам собі заповідав радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче (пор. Рим 12,15). Сповнений релігійних почуттів, він цілковито присвячував себе служінню ближнім і співчував людям у їхньому нещасті. У нічні ж години ніхто не виявляв більшої ревності в чуванні, молитві та проханнях усіма можливими способами… День він проводив з ближніми, а ніч з Богом».
***
Неустанна молитва
Коли читаємо ранні свідчення про життя святого Домініка, відразу ж впадає в очі образ людини неустанної, ревної молитви. Він молився всюди. Не припиняючи шляху, дотримувався належного у визначений час мовчання. Іноді, не поспішаючи, зупинявся в лісі, якщо це зроджувало в ньому натхнення. Тоді він «не звертав уваги на зголоднілих вовків, які нападають на багатьох людей». Коли чув у придорожньому монастирі дзвін, що закликав до молитви, то йшов, щоб приєднатися до ченців, які там співали. Якщо заходив у прекрасні санктуарії в Кастрі чи Рокамадурі, молився там цілий день або цілу ніч, іноді впадаючи в екстаз. Звичайно, передусім він молився у своєму монастирі, під час святої меси, коли брати неодноразово бачили його зворушеним до сліз. Молився під час літургії годин або на вранішніх чуваннях, яких не пропускав навіть тоді, коли був дуже втомлений. Будив братів, які задрімали, і закликав їх славити Бога. Молився навіть у трапезній за столом.
Однак повністю він віддавався своєму покликанню до молитви на самоті в нічній тиші каплиці. Мав звичку настільки часто проводити там ніч, що в Болоньї ніхто не знав, де знаходиться його келія і ліжко. Полум’я нічної лампади, що мерехтіло в санктуарії, дозволило одному молодому братові, який спостерігав за святим Домініком задля власного напоумлення, стати свідком усіх фаз його молитви. Як син Півдня, Домінік виражав свою внутрішню молитву також тілом і голосом, який іноді перероджувався в крик. Зморений сном, він схиляв голову на східці вівтаря, а трохи відпочивши, знову приступав до молитви.
Розмова зі Спасителем
Молитва Домініка справді була невпинним спілкуванням із Господом. «Ходімо ж, – говорив він своїм супутникам, – і будемо постійно розмірковувати про Спасителя». Недарма Фра Анджеліко так часто зображував святого Домініка, який цілує хрест, під котрим стоїть. Потрійний ланцюг, яким Домінік упокорював себе під час нічних чувань (на це вказував Йоан із Наварри) так само був виразом його волі, щоб не відділяти свою частку від страждань Розіп’ятого Господа.
Своє спілкування зі Спасителем він поглиблював читанням святих книг: Євангелія від Матвія та Послань св. Павла, які завжди носив із собою, незважаючи на те, що знав їх майже напам’ять. Йдеться не про звичайне читання. Він уміло користувався удосконаленими вже на той час схоластичними методами, які допомагали йому живитися премудрістю Святого Письма. «Хочу невпинно читати, дискутувати, говорити про Бога і молитися». Також і від своїх братів він вимагав, щоб вони вивчали Святе Письмо, а на початку існування Ордену відсилав їх до Паризького університету.
***
Заступницька молитва
Ось головний мотив молитви Домініка ще з часів Осми. Навіть тоді, коли він молився на самоті, під час своїх нескінченних чувань, не відокремлював себе від людей. У перспективі його діалогу з Христом завжди були душі, за які Христос віддав своє життя. Він молився за своїх братів, духовенство і вірних мирян, за євреїв, сарацинів та язичників, за всі душі, які перебувають у темряві, «включаючи засуджених у пеклі, за яких проливав гіркі сльози». Заблукані, які гублять свої душі, були особливим предметом його молитовної турботи. Його крик, який серед ночі неодноразово долітав навіть до дорміторію, будив братів і «вражав деяких до сліз». «Господи, – вигукував він, – змилуйся над своїм людом! Що ж буде з грішниками!»
На зустріч з ближнім
На цей перший образ накладається другий – Домініка, який щодня вирушає на зустріч з ближнім. Не варто через ці молитовні чування уявляти його як пустельника, котрий, мов самотня тінь, більше звик до товариства диких звірів і скель, аніж людей. Радше навпаки – ніхто не любив бути з людьми більше за нього. Він любив зустрічатися зі своїми товаришами, братами, сусідами, у яких просив як милостиню хліб для спільноти, з паломниками, волоцюгами, яких зустрічав у дорозі, з хворими, яких навідував, з громадами та натовпами, яким проповідував Слово Боже. З кожним він почувався добре і для кожного знаходив потрібне слово. Його любили за відкритість, простоту й безпосередність. Його обличчя, зазвичай радісне, відразу ставало серйозним, щойно він бачив якесь лихо.
Милосердя
Хіба той, хто ще молодим студентом продав усе, що мав, включно з пергаментною Біблією із власноруч дописаними коментарями – скарб свого студентського життя, щоб заснувати притулок для вбогих під час великого голоду 1195-1198 років, не був передусім милосердним? Той, хто двічі хотів віддати себе в рабство: вперше, щоб викупити християнина з рук сарацинів, а вдруге – чоловіка, якого бідність зробила залежним від допомоги катарів. Ще більшим було його співчуття. Думки про тих, хто ризикує загинути через свої гріхи, схизми або єресі, бентежили його до глибини душі. «В його серці, – розповідає Йордан Саксонський, – палала чудова і справді неймовірна жага спасіння всіх людей».
***
Досконале наслідування апостолів
Прагнення Домініка йти якомога далі у пошуках співрозмовників уже на початку його спасительного служіння допомогло ухвалити рішення про прийняття того способу дії апостолів, який прийняли також і головні відступники – альбігойці, а насамперед вальденси, услід за самітниками-проповідниками часів григоріанської реформи. Це мандрівне і жебраче проповідництво. Вже не йшлося тільки про те, щоб, як і в Осмі, відтворити братерську єдність апостолів, спільнотну вбогість і молитву в храмі, але про те, щоб наслідуючи їх, розійтися пішки, по двоє, без грошей, не розраховуючи на будь-яку іншу допомогу, лише на гостинність та щоденну милостиню Провидіння, щоб як посланці Христа проголошувати Добру Новину про Царство Боже. З 1206 року він повністю та всією душею прийняв метод «у всьому наслідувати життя апостолів», а пізніше це стало основним натхненням його Ордену.
Утішитель
Він не задовольнявся тим, що до когось достукався, навіть коли навернув людину, але «плекав» і виховував її. Саме це прагнули підкреслити ті, які часто проводили з ним час, називаючи його «великим утішителем». Цей вислів слід розуміти з усім тим сенсом, який він має у святого Павла. Для Домініка втішати не означало пом’якшувати страждання. Він намагався вивільнити в кожному внутрішню силу, пробудити почуття відповідальності, особливо оживляючи у проповідуванні істини, усвідомлення Божої дійсності. Завдяки такому підходу міг ставити вимоги. Не можна гратися любов’ю Бога, своїм призначенням. Брати підтверджували, що він вимагав суворого дотримання Уставу свого Ордену, але робив це таким чином, що ніхто не міг суперечити цій вимозі. Старанно уникав втручання під час безладу. Вичікував момент, коли ті, які підлягали осуду, вже могли самі усвідомити свою помилку та прийняти осуд. Тоді він накладав покарання в настільки зворушливий спосіб, що вони його приймали із захопленням, щасливі, що віднайшли самих себе, віднаходячи також своє покликання в Господі.
***
Жага спасіння душ виявила величезну універсальність святого Домініка. Він ставав усім для всіх: для молодих і старих, чоловіків та жінок, невіруючих, християн і єретиків, для людей з найближчих околиць і для далеких народів. Він намагався достукатись до людей усіх станів: до студента, якого відвідував у його помешканні, до лихваря, який був при смерті, до дитини, яка несла пряжу катарському ткачеві, до багатіїв у Сеговії, які слухали його верхи на конях, до кардинала Уголіно і до брудної старої відлюдниці біля воріт Святого Хреста. Він не зупинявся на тому, щоб благовістити Христа і приводити до Христа. Намагався зробити так, щоб Христос зростав у кожному відповідно до його можливостей.
Фрагменти з книжки Марі-Умбера Вікера «Домінік та його брати-проповідники»
Переклад: о. Іриней Погорельцев ОР, Мар’яна Шіпош
Повний текст перекладу опубліковано в блозі «Путь в черно-белых тонах» (2019)