Братерство і дружба в Ордені
Будування єдності стає серйозним викликом в часи сум’яття й недовіри. Продовжуючи низку роздумів, присвячених 800-річчю перших капітулів Ордену, колишній Генеральний магістр Тімоті Редкліфф OP розмірковує про братерство і дружбу як проповідь Євангелія в сучасному світі та шлях до поглиблення стосунків із Богом.
Наша форма правління втілює Євангеліє, яке ми покликані проповідувати. Це вияв нашого братерства, а ще раніше, до братів, були сестри. «Брат» та «сестра» – це найдавніші й найбільш фундаментальні титули в християнстві. Вони свідчать про нашу приналежність до Христової родини.
Одну з найраніших біографій святого Домініка можна знайти у збірці Vitae Fratrum – «Життя братів». Цілком логічно, що Орден Проповідників належало заснувати тому, хто вважав себе не більше, ніж одним із братів. Це втілення братерства надзвичайно приваблювало людей у містах, куди нас, домініканців, скеровували від самого початку, і які за часів Домініка перебували в сум’ятті. Старі вертикальні відносини феодального ладу слабшали. Культура поваги занепадала. Купці подорожували по всій Європі та за її межами. Тривав процес міні-глобалізації.
Про братів говорили, що «світ був їхньою келією, а океан – обителлю»[1]. Їхня самоідентичність як братів уже сама собою була проповіддю Євангелія у цьому новому світі.
Марі-Домінік Шеню ОР стверджував, що кожного разу, коли відбувається відродження віри, слово «брат» виринає на поверхню. Це слово, властиве для перших християнських спільнот, знову віднаходить своє цілісне значення: братом (чи сестрою) називають когось на противагу соціальній нерівності та всім утопічним сенсам слів. Так, очільника домініканської місії що прибула до Парижа, спочатку, згідно зі звичаєм, називали «абатом». Однак через три місяці цей титул більше не вживали, до нього стали звертатись «брат настоятель». Тож нещодавній Генеральний капітул постановив цілком правильно: належним титулом для всіх братів Ордену є саме «брат», про що нам лагідно нагадує брат Жерард [йдеться про теперішнього Генерального магістра Ордену – прим. перекл.].
Особливо сьогодні це важливо. Наше суспільство, як і за часів Домініка, переживає сум’яття. Старі соціальні системи ієрархії руйнуються. Ніколи раніше не було таких масштабних потоків міграції людей, які шукають миру та безпеки. Щоразу, виходячи з дому, ми зустрічаємо незнайомців. Зигмунт Бауман охарактеризував наше суспільство як «текучу сучасність»[2]. Демократія здає позиції. У такому непевному світі духовність братерства пропонує спосіб приналежності людям різного походження та різних переконань. Папа Франциск невпинно закликає рукоположених священників долати рамки «клерикалізму». Якою має бути «неклерикальна» Церква? Домініканські священники повинні втілити цю модель у братерському служінні.
Чому наше братерство знаходить свій вияв у Генеральних капітулах? Я з родини, де шестеро братів і сестер, але ми ніколи не проводимо офіційних зустрічей, на яких пропонуємо ті чи інші рішення та голосуємо. Чимало наших братів дійсно вважають марнуванням часу Генеральні капітули, під час яких, на їхнє переконання, приймають акти, котрі ніхто не читає! Коли один із англійських домініканців поділився цією думкою з братом Даміаном Бірном [Генеральний магістр Ордену в 1983 – 1992 роках – прим. перекл.], той відповів, що зібрання Генеральних капітулів – це дихання Ордену. Ми б дуже швидко помітили наслідки, якби їх більше не скликали!
Капітули живлять єдність Ордену, що є виразом нашої єдності у Христі.
Ми слухаємо одне одного днями й тижнями, бо Святий Дух проливається на кожного брата. Ми прагнемо консенсусу, який є чимось більшим, аніж компроміс, радше місткою правдою, достатньо просторою, аби отримати згоду якомога більшої кількості братів. Ми приділяємо час усім, щоб почути кожного. Бог нескінченно терплячий до нас, тож і ми повинні бути терплячими один до одного.
Я був присутній на кожному Генеральному капітулі, крім одного, починаючи з Окленда 1989 року. Траплялися моменти напруги й гострі суперечки, та ми протистояли силам розколу, що вражають Церкву та суспільство. У Бієн Гоа 2019 року нам вдалося досягти глибшого порозуміння, ніж це було раніше, ми навіть змогли поглянути на наші розбіжності як на запрошення до подальшого зростання в розумінні Євангелія.
Неможливо недооцінити значення цього свідчення в Церкві, яка так часто розшарпана поділами між так званими «традиціоналістами» і «прогресистами» – протистоянням, що мало б суперечити місткій правді католицизму. Зібрання на капітулі вже саме собою стає проповіддю Євангелія у світі, роздробленому зростаючим взаємним непорозумінням, що підживлюється надто спрощеним спілкуванням у соціальних мережах та спотвореним пошуком істини. Генеральні капітули вимагають багаторічної підготовки, багато тижнів дебатів та нескінченного голосування. Однак це терпелива й природня праця задля підтримки братерства, що виявляється в єдності серця та розуму.
Висловлюючись ще сміливіше, та згідно з традицією Англійської провінції домініканців, я певен, що можна зробити наступний крок і стверджувати, що це братерство відкриває нас для дружби одне з одним. Тома Аквінський навчав, що ми охрещені для дружби з Богом. Процитую бр. Фергуса Керра ОР: «В милосерді ми стаємо друзями Бога. Не може бути дружби у повноцінному сенсі, окрім як між рівними, а Бог зробив нас рівними собі»[3]. Тож до розбурханого й бентежного світу міст перші брати принесли приголомшливу пропозицію дружби на рівних.
Наша модель управління втілює дружбу в Ордені, що є виразом дружби, яка є життям Бога.
Перші брати й сестри не мали проблем із тим, щоб дружити одне з одним. Домінікові подобалось жіноче товариство, а перед смертю він зізнався, що волів, аби з ним розмовляли молоді жінки, аніж старші – про нього! Його безпосередній наступник – блаженний Йордан Саксонський – обмінювався надзвичайно ніжними листами із сестрою-домініканкою, блаженною Діаною д’Андало. Майстер Екгарт мав близькі дружні стосунки з черницями Райнланду. У святої Катерини Сієнської, домініканської мирянки ХІV століття, була спільнота друзів, ченців та мирян, яких називали caterinati, вони давали одне одному чудернацькі прізвиська та обмінювалися дотепними жартами. І, звичайно ж, відома її дружба з Раймундом Капуанським.
Сьогодні стосунки між чоловіками й жінками обтяжені тривогою, домінуванням і маніпуляціями, звинуваченнями та відкиданням. У деяких країнах молоді чоловіки не готові будувати стосунки з реальними жінками, тікаючи у віртуальний світ, де немає дотику. Духовність дружби визволяє та заохочує наважитись будувати стосунки з іншими.
Тімоті Редкліфф OP
Повний текст листа з нагоди 800-ї річниці перших Генеральних капітулів Ордену Проповідників
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош
Фото: Mazur/catholicchurch.org.uk
[1] Матвій Паризький, цитований Марі-Домініком Шеню ОР у доповіді “L’Ordre de saint Dominique: A-t-il encore sa chance?” на конференції в Тулузі, 11 жовтня 1970 року.
[2] Zygmund Bauman, Liquid Modernity, Cambridge: Polity Press, 2000.
[3] Fergus Kerr OP, ‘Charity as friendship’ in Brian Davies OP (ed.), Language, Meaning and God: Essays in honour of Herbert McCabe OP, London: G. Chapman, 1987, p. 21.