Супутники на шляху: сопричастя та місія Ордену
У листі з нагоди 800-ї річниці перших Генеральних капітулів Ордену Проповідників (1220, 1221) Генеральний магістр Жерард Франсіско Тімонер ОР ділиться роздумами прокерівництво Духа Святого, апостольський спосіб ухвалення рішень та управління Орденом, будування спільнотної єдності та сопричастя.
Ми вирішили, Дух Святий і ми[1] … (Ді 15, 28)*. Це визначний момент в історії Церкви, яка, зіткнувшись із поділом, приймає безпрецедентне рішення. Яків, очільник єрусалимської спільноти, виголошує цей сміливий присуд, що став першим плодом непростого спільнотного розпізнавання Церкви, яка саме народжується, разом із апостолами Петром і Павлом, під керівництвом Святого Духа.
До цього переломного моменту апостоли під проводом Петра кидали жереб, аби визначити, хто посяде місце Юди Іскаріотського. У виборі вони керувалися чіткими критеріями: «Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння» (Ді 1, 21-22).
Вони молились про Божий провід, та коли настав час обирати між Йосифом і Матієм, апостоли вдалися до жеребкування. Тож прийняте рішення було не результатом внутрішнього процесу розпізнавання спільноти, а знеособленим зовнішнім актом вгадування Божої волі, подібним до тих, про які йдеться у Старому Завіті: «І кине [Аарон] про них жереб: один для Господа, а один для Азазела» (Лев 16, 8)[2]. Бог залишається трансцендентним і невидимим, а Його воля виявляється за посередництвом неживого предмета, мовби відмежовуючись будь-яких потенційних маніпуляцій та помилок у судженнях з боку людини.
Як би мені хотілося уникнути необхідності прийняття складних рішень – якби тільки наші конституції дозволяли «жеребкування» як законний спосіб їх ухвалення! Та обрання Матія стає останнім у Новому Завіті, зробленим шляхом жеребкування. Після П’ятидесятниці ухвалення рішень кардинально змінилося завдяки постійній внутрішній присутності Святого Духа, який відіграє «активну роль» у житті Церкви. Саме тому чимало біблійних дослідників називають Діяння Апостолів «Діяннями Святого Духа».
На так званому Єрусалимському соборі Яків, очільник єрусалимської спільноти, виголошує свій присуд: «Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягару, крім цього необхідного» (Ді 15, 28). Важливе рішення приймається вже не шляхом зовнішнього вгадування Божої волі, а через інтенсивний спільнотний діалог і терпляче розпізнавання під керівництвом Духа Святого, аби визначити, що насправді корисне для спільноти. Бо «Дух істини, який наведе вас на всю правду» (Йн 16, 13), тепер «перебуває в них» (1 Кор 3, 16).
Після П’ятидесятниці «апостольським способом» ухвалення рішень «у присутності Господа» стає розпізнавання у спільноті. Оприлюднення рішень у листах, скерованих до спільнот, а згодом – вибір та посилання делегатів, які підтримують ці спільноти у момент, коли вони дізнаються про ухвалене, є невід’ємними елементами всього процесу прийняття та реалізації спільнотних рішень (Ді 15, 22-32).
Святий Домінік скликав перші Генеральні капітули в 1220-му і 1221-му роках саме під час урочистості П’ятидесятниці. І якщо брати приймали апостольський спосіб життя, то вони повинні були так само й адаптувати апостольський спосіб ухвалення рішень для всього Ордену. Спільнотна форма правління (LCO VI), яку Домінік подарував Ордену, водночас є даром Церкві, адже місія Ордену полягає у сприянні побудові Церкви – Тіла Христового.
Капітули – Генеральні, провінційні, конвентуальні – це інструменти для будування сопричастя. Вони творять простір для протистояння викликам, з якими зустрічаються брати, для пошуку консенсусу в питаннях, щодо яких з’являються поділи, для розпізнання найкращих з можливих способів здійснювати місію Ордену в конкретний момент і в конкретному місці, а також, що важливіше, для взаємного братерського слухання та навчання.
Ігнатій Антіохійський у своєму листі до спільноти в Ефесі пише, що члени Церкви є σύνοδοι (synodoi) – «супутниками на шляху» – силою гідності хрещення і дружби з Христом[3]. Ми, домініканці, також σύνοδοι, «мандрівні супутники», брати й сестри, спільно виконуємо доручену нам місію – проповідувати Воплочене Слово.
Жерард Франсіско Тімонер ІІІ ОР
Генеральний магістр
_______________
* Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача]
Повний текст листа з нагоди 800-ї річниці перших Генеральних капітулів Ордену Проповідників
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош
[1] Хоча в буквальнішому перекладі цей фрагмент відомий у формулюванні «Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягару, крім цього необхідного», грецький текст передає сенс розпізнання і прийняття рішення апостолами під керівництвом Духа, що в даному разі інтерпретується дещо ширше, проте однозначно як «ми вирішили, Дух Святий і ми…».
[2] Така єврейська практика жеребкування звершувалася «в присутності Господа»; наприклад, Ісус Навин кидає жереб, коли виділяє ізраїльтянам землі (ІН 18, 6. 8. 10). Насправді вирішує Господь, а не сліпа випадковість: «У пазуху кидають жереб, але від Господа залежить вирок» (Прип 16, 33).
[3] Ігнатій Антіохійський. Послання до Ефесян, IX, 2.