Компас нашого життя
Передсмак неба – нової реальності, у яку вводить нас Христос своєю смертю та воскресінням, можемо частково відчути вже тепер. У роздумах про Господнє Вознесіння бр. Джозеф Бейлгем ОР зауважує, що ця подія окреслює перспективу нашого життя – повернення «додому», до цілковитого й досконалого сопричастя любові Пресвятої Трійці.
Вознесіння – одне з найдавніших свят Церкви. Та воно, здається, не належить до тих урочистостей, щодо яких багато людей насправді проявляють набожність чи з якими відчувають свою пов’язаність. Про цю подію, мовби «втиснуту» між Воскресінням нашого Господа та Зісланням Святого Духа в день П’ятидесятниці, певною мірою забувають. І дуже прикро, адже йдеться не про якийсь магічний акт зникнення, фокус з метою справити враження або ж про щось таке, що не стосується нікого, крім самого Христа. Радше Вознесіння для нас у певному сенсі стає початком неба.
Звісно, хоч ми й часто послуговуємось «мовою місця», небо – не місце як таке, а певний тип реальності, стан або ж, як стверджує Катехизм Католицької Церкви, це досконале життя з Пресвятою Трійцею (пор. ККЦ, 1024). Такого стану існування, який ми називаємо небом – досконалого сопричастя любові та життя з Пресвятою Трійцею – людство не може досягнути самотужки, це поза його здатністю.
Однак завдяки смерті та воскресінню нашого Господа ця реальність стала доступною для нас, людей. Христос перемагає смерть і дає початок новому творінню.
Якщо у Воскресінні нашого Господа ми святкуємо перемогу – не тільки особисто Христову, але й усього людства, природу якого Боже Слово прийняло в Христі, то у Вознесінні ми в певному сенсі відзначаємо повернення додому. «У певному сенсі», оскільки в загальноприйнятому розумінні цих слів мається на увазі саме прихід «додому» (як місця – прим. перекл.), натомість у Вознесінні людство переходить до цілковито нового стану існування.
Людство справді повернулось додому – відновило той стан дружби зі своїм Творцем, яким втішалося колись, до гріхопадіння. Однак тепер ми переживаємо дружбу з Богом у спосіб, який значно перевершує все, що було коли-небудь раніше. Завдяки вознесеному в Христі людству наша людська природа остаточно поєдналася з божественною. Якою ж гідністю Бог наділив людську природу!
У Вознесінні нашого Господа знаходимо щось на кшталт життєвого компаса: тепер ми бачимо, куди можемо і повинні йти.
Так, Богородиця у Внебовзятті тілом та душею увійшла в славу Христа і свідчить про цю нову реальність життя, котра й нас очікує. Як молимось словами колекти цього свята: «Вчини, щоб ми, згідно з Його обітницею, удостоїлись Його присутності з нами на землі та життя вічного з Ним у небі».
Цей стан життя, якого сподіваємось у повноті досягнути в майбутньому, не є чимось, відірваним від нашого сьогодення. Ми здатні відчути передсмак неба тут і тепер завдяки благодаті, особливо через Євхаристію, в якій зустрічаємо Христа, що воскрес і вознісся на небо. Приймаючи це Таїнство, ми долучаємось до того сопричастя любові та участі в житті Пресвятої Трійці, яким колись, з Божої волі, будемо втішатися разом із усіма ангелами та святими, незмінно й безконечно.
бр. Джозеф Бейлгем ОР
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (травень 2021)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош