Наслідувати святого Домініка
З нагоди свята покровительки домініканців-терціаріїв св. Катерини Сієнської, яке Церква відзначає 29 квітня, сестра-мирянка св. Домініка Гелена Імельда Мерленко ділиться спогадами про заснування й розвиток Братства мирян у Фастові, розповідає про свій шлях до спільноти та життя домініканською харизмою.
Народилась я в с. Мурафа на Вінниччині в католицькій родині, що належала до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Там я була охрещена і приступала до святих Таїнств: першого Причастя, миропомазання та вінчання. Після закінчення інституту нас із чоловіком скерували на роботу до містечка Попільня Житомирської області. Виявилось, що звідти відстань до костела в Житомирі становила 80 км, а до Києва – 100 км. Було нелегко, та ми намагалися в неділю за можливості брати участь у Службі Божій. Коли ж дізналися, що у Фастові також є костел, то були дуже щасливі, адже це всього 40 хвилин їзди електричкою.
Так, 1992 року наша родина зустріла отця Зигмунта Козара ОР і сестер-домініканок Казимиру й Анчилу. З того часу розпочалося моє знайомство з Орденом святого Домініка, з Домініканською родиною.
Прибувши до Фастова, отець Зигмунт запровадив Святі Меси на честь Діви Марії кожної першої суботи місяця. Він був людиною відкритою та щирою, і кожен, хто з ним знайомився, бачив, що отець усі сили віддає служінню тим, до кого його послав Господь. Вся капличка під час Меси заповнювалася людьми. Служба Божа поєднувалася із псалмами з Літургії годин, а опісля було виставлення Пресвятих Дарів і молитва Розарію. Потім всі збиралися в затишній залі, де сестри частували нас чаєм, після чого обов’язково була конференція, яку готували отці, сестри і також миряни. На ці зустрічі приходили віряни різного віку – і молодь, і старше покоління. Не тільки фастівчани брали в них участь – приїжджали люди з Києва, Білої Церкви, Вінниці, Боярки, Попільні. Ми всі були як одна велика родина.
14 вересня 1992 року, на свято Воздвиження Святого Хреста, у Фастові з’явилося Братство мирян святого Домініка. Його засновником і першим асистентом став отець Зигмунт Козар ОР. На момент заснування воно складалося з 10 осіб: 3 в постулаті, 5 в новіціаті та ще 2 з тимчасовими обітами. Щороку кількість домініканців-мирян збільшувалася, а в березні 1996 року перші 8 сестер (з них 6 із Фастова, одна з Києва й одна з Попільні) склали вічні обіти. Тоді отець Зигмунт призначив мене старшою Фастівського братства. Нашою покровителькою ми обрали Святу Катерину Сієнську. Через рік у нас вже було 8 сестер з вічними обітами, 3 сестри з тимчасовими обітами, 3 в новіціаті і 7 в постулаті.
У різний час настоятельками Фастівського братства були Тетяна Станіслава Комаровська, Ірина Августина Островська, Ядвіга Гіацинта Савицька, а сьогодні – Ірина Луція Петренко.
У 1999 році відбулося засідання Ради Фастівського братства, на якому ухвалили рішення про відокремлення київської групи домініканців-мирян, що на той момент нараховувала 12 осіб. Асистентом Київського братства став отець Маріуш Возняк ОР, який виконував обов’язки промотора мирян Ордену Проповідників.
Ми, домініканці-миряни, – люди, які мають свої сім’ї, тож не можемо стати повністю подібними до сестер чи братів, котрі живуть чернечим життям у монастирях, але так само намагаємось бути вірними послідовниками нашого святого отця Домініка та святої Катерини з Сієни.
У своїй діяльності ми керуємось чотирма «стовпами» домініканського життя – молитва, навчання, спільнотне життя, проповідування.
Сили для цього черпаємо з таких джерел: Слово Боже, Євхаристія, молитва Літургії годин, Розарієва молитва, участь у реколекціях у нашому братстві та спільно з іншими братствами в Україні. Кожна особа в братстві виконує ту роботу, яка їй до снаги. Завдяки конференціям та реколекціям вчимося проповідувати Слово Боже серед людей, свідчити про свою віру, допомагати іншим приходити до Бога, приступати до святих Таїнств. Ми також завжди готові прийти на допомогу священникам і сестрам.
Варто розповісти ще про дві знакові події, що відбулися завдяки братам Ордену Проповідників, які доклали до цього чимало зусиль. Так, у жовтні 2008 року Бог допоміг з’явитися ще одному братству домініканців-мирян – на Вінниччині, у моїй рідній Мурафі. Його засновником та асистентом став отець Володимир Совінський ОР. А в Попільні стараннями отця Зигмунта Козара ОР та єпископа Яна Пурвінського було створено релігійну громаду, і з 15 вересня 1999 року, відколи офіційно зареєстровано парафію Божого Милосердя, ми маємо можливість молитися у власній капличці.
За все це велика подяка Богу, святому Домініку та всім отцям-домініканцям, які опікуються нами!
Гелена Імельда Мерленко