Агнець досконалої жертви
Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу! Христос – незбагненна, остаточна й довершена Жертва, що перемагає смерть і дарує нове життя, освячує та відновлює нашу єдність з Богом. Звертаючись до прообразу Пасхального агнця, о. Петро Октаба ОР роздумує над таємницею спасенного дару Господа, завдяки якому ми можемо брати участь у Його Воскресінні.
Жертва Христа сягає корінням жертви Пасхального агнця. Саме ця жертва, хоча й була однією з багатьох, найбільш глибоко демонструвала сенс жертви у Старому Заповіті. Настільки глибоко, що Сам Христос стає Пасхальним Агнцем, жертвою.
Пасхального агнця треба було підготувати до свята Пасхи, тобто переходу з неволі єгипетської до свободи Божих дітей, з якими Бог укладає Союз. Ця трапеза була пам’яттю виходу з неволі та одночасно актуалізацією цієї події. Кожна Пасхальна трапеза, седер, була спомином і розумінням того, що саме цієї ночі ми виходимо з неволі. Жертва Пасхального агнця також мала свій етап підготовки, зазвичай здійснюваний у святині – Єрусалимському Храмі, адже це був акт спільноти.
Вся спільнота, як бачимо у 12-й главі Книги Вихід, має зарізати агнця, але потім Пасхальна трапеза проходить в родинах, а не в Храмі. Цей обряд підкреслює, що саме родина є тим середовищем, де людина єднається з Богом. Моя власна родина – це моя єдність з Богом. Кожен агнець складався для родини. Як і у випадку інших жертв, спочатку потрібно було відділити кров від тіла. Кров’ю агнця окроплювали двері домівок, аби смерть не увійшла через ці двері до родини. Тож кров агнця охороняла людей від смерті. Саме у цьому обряді з’являється розуміння, що смерть агнця боронить від смерті людини.
Це таємниця крові життя – Божого дару людині. Це такий сильний дар, що навіть боронить від смерті, даруючи людині життя.
Однак варто пам’ятати, що Пасхальний агнець не був жертвою за гріхи. Його значення набагато перевищувало звичайні жертви за гріхи, адже на цій Пасхальній трапезі треба було споживати м’ясо агнця. Це був обряд, завдяки якому людина розуміла, що бере участь у Союзі родини з Богом та у Союзі усіх членів родини між собою. Так Пасхальна трапеза перетворювала родину на Божу родину. Саме тому у Пасхальній жертві довершуються усі жертви Старого Заповіту.
Жертва Ісуса Христа є сповненням усіх жертв Старого Завіту, зокрема й Пасхального агнця. Це Жертва, що творить новий Союз людей з Богом, тобто Новий Завіт. Ця Жертва не знищує Старий Завіт, але доводить його до досконалості. Старий Завіт мав свої обмеження, які усуває Новий. А Новий Завіт вказує на те, що було приховане у Старому. Через Новий Завіт Бог розкриває усі можливі зв’язки з людьми.
Оскільки Жертва Ісуса Христа була досконалою, вона склалася один раз і назавжди. У Старому Завіті різноманітні жертви складалися багаторазово, адже їхня дія була обмеженою. Саме тому потрібні були повторення. Жертва Ісуса Христа наново єднає людей с Богом, тим самим продовжуючи ту жертву, про яку йшлося у Старому Завіті. У Старому Завіті ті, які складали жертву мали бути чистими та безгрішними, тоді як жертва Христа звершується за грішників. Саме ці грішники поєднуються з Богом. Тож Жертва Христа знищує гріх, проте не є покаранням за гріхи.
Жертва не є заспокоєнням розгніваного Бога. Натомість вона має з’єднати той розрив між людиною і Богом, що його створив гріх.
Йдеться не про справедливе покарання, як це зробив би суд, а про винагороду, яка добровільно дарується та приймається обома сторонами, що перебували у конфлікті. У Біблії є фрагменти, де замість вироку смерті дається винагорода. Гріх – це та шкода або вина, що вносить розбрат у Союз між людьми і Богом. Жертва Христа, складена за грішників, відновлює цей Союз Бога і людей, однак йдеться не про жадання Бога Отця кари, здійсненої Сином, а про взаємне бажання і Отця, і Сина відновити Союз людей та Бога шляхом дарування їм винагороди ціною Своєї смерті та крові.
Так кров Христа, як і кров Пасхального агнця, рятує грішників від смерті, не маючи при цьому нічого спільного із покаранням за гріхи. Смертю Христос переміг нашу смерть, тому кров є знаряддям нашого очищення, відкуплення та освячення. Зрозуміло, що жертва Христа є досконалою, бо її склав за грішників Той, що Сам гріха не мав.
Воскресіння – це не просто повернення померлого до життя, це дар нового життя, такого життя, що вже не може вмерти.
Тому Воскресіння Христа – це був дар нового життя, Його життя, що Він його дарує тим, які єднаються з Ним через віру та у Жертві. Ми вже казали, що жертва має вимір єднання людей між собою. Воскресіння Христа полягає у тому, що Отець Небесний прийняв жертву Свого Сина, яку Він склав від імені грішників. Це відповідь Отця на жертву Сина. Це мета жертви Христа.
Як у Старому Завіті Бог брав участь у жертвопринесенні, приймаючи жертву, так у Новому Завіті Воскресіння Христа – це участь Бога Отця у жертві Сина. Тому, і Воскресіння Христа і Його Вознесіння, і Його місце праворуч Отця є відтворенням доскональної Єдності людей з Богом. Адже ж Христос приносить Свою Жертву, будучи істинно людиною та в ім’я людей.
Як же ж ми як спільнота можемо єднатися з жертвою Христа, аби брати участь у ній? Ми живемо в тілі, як і Христос жив у тілі. Саме в своєму тілі Христос склав з Себе самого Жертву на хресті. В тому самому тілі Він Воскрес. В тому ж тілі Він живе, царює і сидить по правиці Бога Отця в небі. Хто належить до тіла Христа, хто єднається тілесно з Ним, той бере участь у його засіданні в небі з Отцем Небесним. В тілі Христа ми єднаємось з Сином, який склав одну і вічну Жертву, яка нас єднає з Богом. Хто на землі належить до тіла Христа, той має свою голову в небі. Головою Свого власного тіла є Христос, а Його тілом – Церква. Така єдність Голови з Тілом, Христа з Церквою на землі відкриває нам доступ до плодів цієї Жертви – жертви Смерті і Воскресіння Христа.
о. Петро Октаба ОР
Фрагменти інтерв’ю, повний текст якого під назвою «Козел відпущення й Агнець Божий» опубліковано в журналі «Verbum» (грудень 2018).