Дорогою страждань Христа
Хресна дорога – одна з давніх та глибоких молитовних практик Великого посту, що може стати потужним джерелом сили й благодаті для духовної боротьби, правдивого покаяння і зростання у вірі. Про історичні передумови, особливості формування, цінність та плоди цієї молитви розповідає о. Віталій Сапєга ОР, заохочуючи єднатися з Христом на дорозі Його страждань.
«Ісус сказав мені, що найбільше Йому подобаюсь, коли роздумую над Його Страстями, і через ці роздуми багато світла спливає на мою душу. Хто хоче навчитися справжньому смиренню, нехай роздумує над Страстями Ісуса. Коли я роздумую над Страстями Ісуса, починаю розуміти багато речей, яких раніше не могла зрозуміти. Я хочу бути подібною до Тебе, Ісусе, до Тебе розіп’ятого, замученого, упокореного…»*
Так писала про цінність роздумів над стражданнями Ісуса Христа свята Фаустина Ковальська. Про це також постійно нагадував святий отець Піо, який стверджував, що в житті християнина має бути місце для щоденних роздумів над Страстями Спасителя, а особливо важливим для духовного життя вважав щоденне споглядання Стражденного Христа на хресті. Відомо також, що святий Йоан Павло II щоп’ятниці молився роздумами Хресної дороги, а під час Великого посту робив це щодня. У чому ж цінність цього богослужіння?
Спершу варто пригадати деякі історичні дані, зокрема, коли і чому з’явилась молитва Хресної дороги. Відомо, що після оприлюднення Міланського едикту 313 року мати імператора Костянтина прибула до Єрусалима, щоб особисто доторкнутися до спасительних таїн Ісуса Христа. Там, згідно з традицією, вона знайшла Гріб Господній, а також серед тисячі хрестів – хрест нашого Спасителя.
Саме в цих місцях, знакових для християнства, розпочалося поклоніння, вшанування їх паломниками, які прибували на Святу Землю.
Згодом це богослужіння розвивалося завдяки зусиллям домініканських та францисканських ченців, які запровадили так звану «молитву падінь» – особливе вшанування тих місць, де відбувались падіння Ісуса під тягарем хреста. Після того, як у першій половині XIV століття францисканці перейняли піклування про єрусалимські храми, почав розвиватися культ доріг, іншими словами, шляху Господа від преторії Пилата, де Ісусові винесено вирок, на Голгофу, де цей вирок було виконано. Так, у поєднанні цих двох молитовних практик – «падінь» і «доріг» – з’явилося богослужіння Хресної дороги. Для європейців, які переважно прибували паломниками на Святу Землю, це стало величезним відкриттям і глибоким переживанням. Тож після повернення додому чимало з них виявили бажання запровадити цю молитву й на батьківщині, створивши мовби свій «маленький Єрусалим», щоб сильніше відчути те, що переживав Господь наш Ісус Христос під час своїх страждань.
На початку XV століття почали з’являтися так звані кальварії – молитовні місця, які в особливий спосіб нагадували про Страсті Спасителя в Єрусалимі. Перша з них постала в 1405–1420 роках на півдні Іспанії. Заснував її домініканець блаженний Альваро з Кордови в горах Сьєрра-Морена. Пізніше подібні кальварії почали споруджувати по всій Європі. Паралельно тривав процес формування стоянь. Було їх 7, 9, 12, 18. Події, з яких розпочиналося це богослужіння, також відрізнялися – Тайна вечеря, Гетсиманський сад, преторія Пилата.
Традиційна молитва Хресної дороги з чотирнадцятьма стояннями, яку знаємо сьогодні, сформувалася лише у XVIII столітті.
Варто зазначити, що поряд із цим богослужінням існували й інші форми молитви, зосереджені довкола страждань Господа нашого Ісуса Христа: молитви до п’яти ран Ісуса Христа, до Його Дорогоцінної Крові, до Його Пресвятого Серця (хоча цей культ сформувався значно пізніше у Франції).
У чому ж суть молитви Хресної дороги? Христос узяв на себе наші гріхи й терпів нелюдські страждання не тільки для того, щоб виявити солідарність із нашою людською природою, пошкодженою після первородного гріха. Хоча справді часто не вистачає людських слів і способів виразити біль, коли стикаєшся з неймовірними стражданням людей, а тим більше, коли сама людина занурюється у вир терпіння. Правдою є те, що в кожній людині, яка страждає і терпить, страждає і терпить Христос. Та іноді ми забуваємо, що саме таким чином Господь нас відкупив, відкривши браму до життя вічного. Саме в Його жертві та в Його стражданнях і є наше оздоровлення від ран, як духовних, так і емоційних. Саме під час ототожнення себе зі стражданнями Христа, ми знаходимо в собі сили, а точніше отримуємо надприродну благодать, щоб служити, жертвувати своїм здоров’ям і часом, віддавати себе.
Роздуми над стражданнями Христа – це ключ до духовного життя, сила в духовній боротьбі.
У такий спосіб руйнується влада князя цього світу. Пригадується мені літургійна пісня з дитинства, особливо ж одна фраза в ній: «Хто хрест зрозуміє, той ніколи не впаде». Перефразувавши, можна сказати, що хто зрозуміє, яка велика сила й благодать спливають з хреста, зможе зростати духовно, і завдяки цьому душа чимраз більше зміцнюватиметься в істині. Не дарма літургійні богослужіння, пов’язані зі Страстями Ісуса Христа, були настільки поширені серед святих. Деякі з них навіть носили стигмати – знаки особливої прихильності Господа. У молитвах Страстей вони черпали силу для щоденної боротьби з прагненнями тіла, мисленням цього світу і диявольськими спокусами. Бо в ранах Господніх – наше життя.
о. Віталій Сапєга ОР
________________
* Щоденник св. Фаустини Ковальської (267)
Переклад з російської: Мар’яна Шіпош