Повернення образу, зцілення подоби

Чи повинна людська свобода водночас мати вимір послуху? Роздумуючи над значенням понять «образ» і «подоба», що є визначальними для розуміння нашої людськості та відносин із Творцем, о. Маріуш Возняк ОР розкриває ключові аспекти «драми» між Богом і людиною у контексті її дозрівання, освячення та спасіння.

Основою нашої внутрішньої єдності є Сам Бог, який створив нас за своїм образом і подобою: «Тож сказав Бог: сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі. І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 26-27)*.

Значення термінів «образ» (selem) і «подоба» (demus), які тут вживаються, вельми широке й багатозначне, тож і тлумачити їх можна по-різному. У найголовнішому сенсі цей текст передусім вказує на сутнісний зв’язок між людиною та Богом.

Людина є образом Творця, і цей стан включає всі аспекти її життя.

Пропоную замислитись над цим текстом разом із Отцями Церкви, які вказують на два основні способи тлумачення понять образу й подоби. Перший з них представляє святий Іриней (бл. 130 – бл. 202), а пізніше – святий Василій (бл. 330-379) та святий Максим Ісповідник (бл. 580-662). Святий Іриней відносить поняття «образу» до особистісної природи людини, яка за своєю суттю незмінна і не може бути втрачена. Натомість «подоба» більше вкорінена у зовнішню структуру людської природи; її слід невпинно вдосконалювати, щоби зрештою досягти святості.

Другого способу інтерпретації дотримуються Отці Латинської Церкви. Він ґрунтується на розумінні людини як цілісного індивідуума, без жодних уточнень. Святий Тома Аквінський (†1274), який представив синтез тлумачення різних християнських авторів, звертає увагу на те, що бути образом Бога властиво людині як істоті духовній, свобідній та відповідальній. Тобто лише творіння, наділені духовністю, створені за образом Бога (пор. STh I, q. 93, a. 2).

Згаданий вище святий Іриней у творі Adversus haereses («Проти єресей») представляє людину як свобідне творіння. Свобода, що дана їй разом із людською природою (per naturam), має характер екзистенційної відкритості, спрямованої до Логосу – Ісуса Христа. В людині від самого початку виявляється те, що чинить її подібною до Бога, – образ. Святий Іриней підкреслює, що існує лише один одвічний Образ Бога – Його Син, Ісус Христос. Він – повнота вираження й актуалізації дійсності образу Бога в людині. В кожному з нас цей образ має риси певного потенціалу.

Між образом у зародку (людиною) та образом у повноті (Христом) виникає напруга, що веде людину до особистісної зрілості.

Святий Іриней називає це драмою між Богом і людиною. Людська драма пов’язана з актуалізацією потенціалу образу Бога, вона проявляється у досвіді повсякденного життя кожного з нас. Поняття образу стосується нашого буття «за природою» – це сотворений характер людини та її походження від Бога, який є первинним Образом. Божа подоба в нас ослаблена раною гріха. У нашому нутрі – виразка, рана, яка потребує зцілення.

Процес розвитку нашої людськості, відкриття й поглиблення буття у повноті особистості стає для кожного з нас актуалізацією подоби Бога у вимірі людської свободи. Увесь цей процес відбувається на шляху надприродного милосердя: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих до спадщини, яка не може ні зотліти, ні заплямитися, ані зів’янути, збереженої для нас на небі» (1 Пт 1, 3-4).

Цей процес – не що інше, як освячення, дорога святості. Він пов’язаний з духовними зусиллями людини, що безпосередньо стосуються послуху віри, який людина виявляє Божому Слову. У своїх творах святий Іриней підкреслює, що людська свобода отримала від Творця свою «міру» (metron), яка узгоджується з необхідністю послуху Богові. Творчий акт уже сам собою є підставою того, що людина – це Божа дитина, однак це стає ще очевиднішим, коли вона вирішує проявити послух щодо спасительних дій Бога в історії.

Смиренна і слухняна відповідь нашої свободи, яка закликає до того, щоби чинити милосердя, – це прояв Божої подоби в людському житті.

А для нас, занурених у смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, шлях освячення – це життя в Таїнстві Хрещення. Це влучно пояснюють слова святого Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2, 20).

Ця дорога святості в повсякденному житті відкриває нам шлях, яким ідемо, щоб зустріти Бога у своєму серці. При цьому інша людина стає мірилом моєї зустрічі з Ісусом. Драма, про яку раніше йшлося, розвивається між нашим відкупленням, яке відбулося на хресті, і нашим остаточним спасінням. ЇЇ можна описати як напругу між «уже» і «ще ні». Наше «буття в дорозі» набуває сенсу в постійному усвідомленні того, що Ісус – єдиний «образ Божий» (2 Кор 4, 4), який є «образом невидимого Бога» (Кол 1, 15).

о. Маріуш Возняк ОР
_______________
*Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача].

Фрагмент зі статті, вперше опублікованої під назвою «Предай Господу путь твой…» в католицькому часописі «Радуга» (№2, 2020)

Переклад з російської: Мар’яна Шіпош