Домінік та його обіцянка
Ювілейний рік, присвячений 800-літтю з дня народження для неба святого Домініка, спонукає всіх охочих ближче познайомитися з нашим засновником. Завдяки о. Саймону Таґуеллу ОР дізнаємось, якої вдачі він був, у якому оточенні формувався характер Домініка і що для нього було визначальним у стосунках з Богом та людьми.
Питання про канонізацію Домініка постало лише в 1233 році. У рамках офіційної процедури дев’ять осіб, які його знали особисто, прибули до Болоньї давати свідчення. Ці свідчення – цінне джерело відомостей про те, яке враження справляв Домінік; їх підтверджують та доповнюють раніші розповіді.
Ми вкотре дізнаємося, якої веселої й товариської вдачі він був. Знову і знову чуємо про те, як довго і гаряче він молився: часто цілу ніч, до того ж так голосно, що будив братів криками і плачем. Без сумніву, Домінік був дуже вразливий, і багато свідків зазначали, що він нерідко ридав під час літургії або проповіді. З його цілковитої відданості молитві та проповіді, схоже, випливало переконання в тому, що цим справам необхідно присвячувати весь час.
Він закликав братів «завжди говорити про Бога або з Богом» і використовував будь-яку можливість, щоб самому говорити людям про Бога, навіть якщо не знав їхньої мови; йому вдавалося говорити так, що його розуміли.
Під час мандрівок – якщо не говорив про Бога – Домінік молився та роздумував, часто співаючи в дорозі гімни. А іноді міг сказати своїм товаришам: «Поміркуймо про нашого Спасителя». Він щиро захоплювався Святим Письмом і завжди носив із собою Євангеліє від Матея та Послання св. Павла, закликаючи послідовників ревно вивчати Слово Боже. Ранні приписи статуту заповідають братам-новикам весь час «що-небудь читати або про що-небудь думати». Домінік був переконаний, що час потрібно плідно використовувати, а не викроювати за допомогою правил чи суворої дисципліни.
Дисципліна цінна настільки, наскільки потрібна, проте вона ніколи не повинна стати остаточною метою для того, хто понад усе прагне «бути корисним для душ своїх ближніх». Це передбачає готовність негайно й великодушно відповідати на будь-які непередбачувані потреби та нагоди.
Домінік вирізнявся непересічним умінням поєднувати інституційну поважність із гнучкістю, а впорядковане спільнотне життя – зі спонтанністю.
Численні риси характеру, властиві Домінікові у зрілому віці, схоже, сформувалися ще в ранні роки життя. Хоча збереглося небагато достовірних відомостей про дитинство святого, можемо бути певні, що його батьки належали до іспанської знаті. Надійні джерела свідчать про те, що його матір’ю була Хуана д’Аза, а батьком – Фелікс де Гусман. Обидві родини відігравали важливу роль у громадському житті Кастилії; у матері були кровні зв’язки з очільниками різноманітних військових орденів, заснованих в Іспанії для захисту християнського світу.
На той час Калеруега, де в 1170 році народився Домінік, була відносно новим містом, розташованим у регіоні, звідки не так давно вигнали маврів. Найімовірніше, святий зростав у атмосфері, що сприяла гартуванню почуття відповідальності за Церкву та вбогих, готовності до стратегічного планування з огляду на віддалені перспективи, здатності невимушено вести справи з поважними та впливовими людьми, а також співчуття до пригноблюваних.
Так чи інакше, людина, яка постає перед нами в розквіті своїх досягнень, – це людина винятково доступна і приязна, відкрита у стосунках з іншими та водночас рішуча; глибоко віддана Церкві й істині Євангелія, але також чуйна до правдивих цінностей, які можна знайти поза офіційною Церквою. Без сумніву, Домінік був неймовірно відважний, проте не відкидав слабких і боязких.
«Не знаю жодної іншої людини, – свідчить один із його товаришів, – чиє служіння Богові мене б так сильно вражало. Він так ревно дбав про спасіння душ, як ніхто інший із тих, кого мені випадало зустріти». Інший свідок додає, що «його любили всі – вбогі й багаті, євреї та язичники».
Коли Домінік помер, брати гірко оплакували свою втрату. Однак він обіцяв принести більше користі після смерті, і його послідовники знали, що можуть покластися на цю обіцянку.
Проповідник тринадцятого століття проголосив, що жоден, хто звертається до нього по допомогу, не залишиться з порожніми руками, і досі домініканці й домініканки моляться до нього з такою самою певністю.
Земне життя Домініка добігло кінця в серпні 1221 року, та пам’ять про нього далі живе в серцях великої родини його братів, сестер і мирян. У певному сенсі, світ і тепер чує голос святого, навіть якщо не впізнає. За словами св. Катерини Сієнської, «голос Домініка ми все ще чуємо сьогодні й будемо чути завжди» у проповіді його послідовників.
о. Саймон Таґуелл ОР
Фрагмент із книги «Святий Домінік та Орден Проповідників», повний текст якої українською мовою вперше опубліковано у виданні «Святий Домінік. Шлях у чорно-білих тонах» (Кайрос, 2016)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош