Час великого очікування
Розпочався сорокаденний шлях до Пасхи… Аналізуючи традиції посту в Старому та Новому Завіті, о. Петро Балог ОР пропонує відповіді на питання про те, коли, як і навіщо постити, чим насправді є християнський піст та якими можуть бути його вияви у світі XXI століття з огляду на потреби й обставини життя сучасної людини.
Усі культури й релігії мали і мають пости: як аскетичні практики, очищення, підсилення для прохальної молитви, вирази скорботи, трауру тощо. Згідно з Біблією, піст, поряд із молитвою й милостинею, – це один із найважливіших учинків, що виражають перед Богом нашу покору, надію й любов.
Навіщо постити?
Головне, щоб перед Богом очистилася душа, бо «нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину» (Мк 7, 15). Проте людина – це єдність душі й тіла, тож тіло це інтегральна частина особи. Тому піст разом із молитвою виражає покору перед Богом, а постити значить робити покірною свою душу.
У Старому Завіті часто читаємо про те, як люди на день або на кілька днів відмовлялися від їжі, веселощів, сну й у той час посилено молилися. Це був піст. Навіщо до нього вдавалися? Якщо переглянемо Святе Письмо, то побачимо, що постили, перш ніж розпочати складну справу (Ест 4, 3.16 – смертельна небезпека для єврейського народу); щоб просити прощення провини або зцілення (2 Цар 12, 16 – молитва Давида про хвору дитину); щоб оплакати померлого (1 Цар 31, 13 – тиждень посту після смерті царя Саула) чи своє вдівство (Лк 2, 37 – пророчиця Анна в храмі); щоб оплакати всенародне нещастя (1 Цар 7, 6 – Самуїл разом із народом під час ворожої навали); щоб виблагати припинення якоїсь біди (Юд 4, 9-13 – молитва і піст під час навали ассирійців); щоб випросити благодать, необхідну для виконання місії (Ді 13, 2 – Павло й Варнава вирушають у першу місійну подорож); щоб підготуватися до зустрічі з Богом (Вих 34, 28 – молитва й піст Мойсея 40 днів і ночей на горі Синай); щоб виразити покору й залежність від Бога (Ез 8, 21нн – після повернення з вавилонської неволі).
Як бачимо, причини для посту можуть бути різні, але в усіх випадках ідеться про те, щоб стати перед Богом з вірою та в покорі, щоби прийняти Божу благодать і допомогу й перебувати в Його присутності.
Як постити?
Ізраїльтяни мали так званий «великий піст» у день Очищення й інші загальні для всіх пости. Крім того, юдеї постили за власним бажанням: учні Йоана Хрестителя, пророчиця Анна, фарисеї (деякі двічі на тиждень, як фарисей із притчі). Цими додатковими постами вони хотіли виконати заохочення Закону бути взірцевими та праведними. Ісус не радив учням цих додаткові постів, але не тому, що був проти них – навпаки, Він прийшов їх виконати по-справжньому. Звідси й заборона постити напоказ (Мт 6, 1 – не можна чинити добрих учинків перед людьми). Ісус вимагає відмовитися від багатств, від пристрастей, від самого себе й від егоїзму, щоб нести свій хрест.
Уже пророки Старого Завіту попереджали, як не треба постити, й пояснювали, яким має бути піст. Пророк Амос волає: «Мені осоружні, мені обридли ваші свята; ваші врочисті збори [тобто зібрання, пов’язані з постом – прим. автора] мені не до вподоби» (Ам 5, 21). Пророк Єремія записав те, що йому сказав Господь: «Навіть як будуть постити, Я не зважатиму на їхню молитву, та й як будуть приносити всепалення і жертви, Я не прийму їх» (Єр 14, 12). Ці пророки ганили формалістичне виконання Закону.
Ісая говорить: «”Навіщо нам постити?”… Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвлює себе? Схиляти голову немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, – чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним?» (Іс 58, 3-5). Пророк Ісая хоче сказати, що без любові до ближнього немає посту, без молитви й милосердя це тільки порожні зовнішні знаки покути, які не потрібні Господові й не до вподоби Йому. Далі він розповідає, який же має бути піст: «[Говорить Господь,] Ось піст, який Я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо розламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс 58, 6-7). А пророк Захарія нагадує про невідривність посту від милостині й молитви, кажучи, що постити треба з любові до Бога (Зах 7, 5).
Тому й Ісус Христос закликає, дотримуючись посту, не привертати до цього уваги інших: піст, видимий тільки Богові, це справжній вираз надії на Нього, покірний піст, що розкриває серця для внутрішньої правди.
«Ти ж коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6, 17).
Християнський піст
Апостольська Церква зберегла юдейські традиції постів, але виконувала їх по-Христовому. Книга Діянь апостолів говорить, що, перед тим як Павло й Варнава вирушили на місію, інші учні молилися й постили (Ді 13, 2). Мандруючи та проповідуючи, Варнава й Павло в деяких містах висвячували священиків, «а після молитви й посту передали їх Господу» (Ді 14, 23). Апостол Павло зносив голод і спрагу не тільки через брак їжі, а часто й тоді, коли сам накладав на себе піст, як пише в 2 Кор 6, 5 і 11, 27. Піст для Церкви був засобом заохотити вірних покаятись і прийняти благодать Божу, а також очікуванням Христового повернення.
Дехто постить тільки для Бога – так робили, наприклад, фарисеї. Ісус цього не забороняв, але й не підтримував. Хтось же постить тільки для себе, щоб схуднути чи покращити стан здоров’я. Ні те, ні інше не є християнським постом – обидва ці прояви однобічні й неповні. Бог об’явив Себе в Ісусі Христі, Боголюдині, поєднавши Божество і людство. Божество треба відкривати за допомогою молитви, посту й милосердя. І людяність повніше відкривається тому, хто молиться, постить і виявляє милосердя до ближніх.
Християнський піст потребує динамізму, має бути певною позицією в сучасному світі та слугувати відповіддю на конкретні потреби часу.
Наприклад, колись виявом посту були нічні чування, які практикували здебільшого в монастирях. Тепер же, коли ніч часто здається багатшим часом, ніж день, бо є світло, інтернет, клуби, бари й різні інші речі, виявом посту був би, навпаки, сон. Для тих, хто має спокусу довше посидіти вночі, справжнім посвяченням і постом буде почати раніше вкладатися спати!
Піст – це символ очікування. Коли учні Йоана Хрестителя прийшли до Ісуса Христа й запитали, чому вони й фарисеї постять часто, а Його учні – ні, Ісус відповів: «Чи ж можуть постити весільні гості, доки жених з ними? Поки жених з ними, вони не можуть постити. Але настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів» (Мк 2, 19-20). Жениха забрали від учнів хресною смертю у Велику П’ятницю, тому учні Христа, тобто всі християни, щоп’ятниці постять.
А Великий Піст – це велике очікування на повернення жениха, на Його воскресіння. І якщо розглядати піст як очікування, то зрозуміліше стає, навіщо встановлений піст перед Таїнством Євхаристії: коли чекаємо на прихід такого великого Гостя, то не маємо ніяких інших прагнень і бажань, тільки одне – щоб Він прийшов і поселився в нашому серці; тому й готуємо серце, очищуючи його духовно від дрібних і суто людських бажань, що видимо виражаємо відмовою від чогось матеріального – їжі, музики, інтернету тощо.
Отже, справжній піст – це піст віри, коли наразі неможливо бачити Ісуса, але є міцна віра й очікування, що Він прийде, що Він знову повернеться, є надія й любов до Нього. Тому ми й жертвуємо себе.
о. Петро Балог ОР
Фрагменти з книжки «Віра шукає розуміння. Подорож стежками пізнання» («Кайрос», 2018).