Віднайти дух смирення
Як увійти в період Великого посту без самовпевненості чи знеохочення, чому наші покаянні практики часто зазнають невдачі та що може стати ключем до усвідомленого й плідного переживання цього важливого періоду? Напередодні Попільної середи о. Ґреґорі Пірсон ОР нагадує про потребу і благодатну силу смирення.
Коли даєш милостиню… Коли молишся… Коли постиш…
У словах, з якими Ісус звертається до своїх учнів, про що чуємо в Євангелії,* Він сприймає як належне, що учні це робитимуть. Саме тому не «якщо», а «коли». Схоже, люди, яким Ісус проповідує, потребують не заохочення до того, щоб давати милостиню, молитися й постити, а, радше, застереження. Вони не повинні хизуватися цими добрими справами перед іншими, а чинити їх непомітно – дійсно в таємниці.
Що ж, мабуть, акцентувати увагу саме на цьому перед початком Великого посту може певною мірою здатися дивним. Зрештою, на відміну від Ісусових учнів, нам таки справді може знадобитися деяке заохочення, аби взагалі увійти в цей період, серйозно налаштувавшись на три його основні аспекти – молитву, піст і милостиню. Можливо, нам потрібно буде нагадати, як кожна з цих речей, допомагаючи правильно впорядковувати наші пріоритети щодо Бога, інших людей і нас самих, водночас сприяє нашому зростанню – як людських істот, і як християн.
Ризик полягає в тому, що коли ми чуємо застереження про небезпеку, яка може критися в дотриманні посту, то піддаємося спокусі взагалі не сприймати піст серйозно. Коли чуємо, що краще молитися в своїй кімнаті, зачинивши двері, з’являється ризик не зважати на попередню постанову частіше відвідувати храм упродовж Великого посту, хоча при цьому й особистої молитви в нашому житті теж не стає більше. Ми втрачаємо радість від допомоги тим, хто цього потребує, бо нас з’їдають сумніви, чи ми це робимо зі щирих мотивів, а чи на показ.
Здається, мовби складається ситуація, за якої досягти успіху майже неможливо. Якщо не вдамось до покаяння, не докладемо зусиль, щоб жити по-християнськи, тоді очевидно, що програємо й зазнаємо невдачі, не виконавши того, чого Ісус – цілком буквально, судячи з Євангелія, – очікує від своїх послідовників. Однак, схоже, якщо ми таки будемо докладати зусилля й протягом Великого посту самі від себе вимагатимемо глибше практикувати віру в таких традиційних формах, як молитва, піст і милостиня, нам усе одно загрожує поразка: або через неспроможність дотриматись прийнятих постанов, або ж через самовихваляння та очікування схвалення від інших, якщо їх дотримаємось.
Насправді можна було б стверджувати, що саме це і є найбільш покаянним у покаянні: не настільки те, що молитва, піст і милостиня не завжди приносять задоволення й доволі часто потребують боротьби, наскільки той факт, що в цих справах ми зазнаємо невдачі. Люди ж, як правило, не люблять невдач: нам не подобається, коли вражають нашу гордість, нагадуючи про наші недоліки. Тож недарма з покаянними практиками пов’язане смирення, що є протилежним гордості. Зрештою, це може стати ключем до розуміння мети покаяння: смирення передбачає визнання правди про нас самих, на відміну від того фальшивого образу, який може сформувати гордість, і в такий спосіб упорядкування наших пріоритетів щодо Бога, ближнього та самого себе, до чого, як уже зазначалось, скеровують нас великопісні практики. І, звісно, вражаючий ритуал посипання попелом, яким розпочинається цей період, якраз і є знаком того духу смирення, який ми маємо спробувати віднайти протягом Великого посту.
Тож незалежно від того, з якої причини ми зазнаємо невдачі в наших великопісних практиках – навіть не намагаючись дотриматись жодних постанов, намагаючись їх дотриматись, проте безуспішно, чи дотримавшись, але зі зверхністю й самовдоволенням, – вони нагадують про нашу слабкість, про нашу гріховність, про потребу Божого милосердя. І саме в цьому полягає сенс Великого посту. Це час для того, щоби пригадати, чому і наскільки ми потребуємо тих величних спасительних подій, які готуємося святкувати під час Пасхи.
«Ось тепер, – пише святий Павло коринтянам, – час сприятливий, ось тепер – день спасіння».** Це послання Церква передає нам сьогодні, коли ми входимо у благодатний період покаяння, щоб, визнаючи нашу цілковиту залежність від Бога та Його милосердя, ми могли глибше зануритись у радісне усвідомлення: в Христі ми справді спасенні.
о. Ґреґорі Пірсон ОР
_______________
*Див. Мт 6, 1-18 – тут і далі текст Святого Письма цитується за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача]
**Див. 2 Кор 6, 2
Текст вперше опубліковано під назвою «Humble penance» на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (лютий 2015)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош